skyeng2018

Рецензии и отзывы на Холодний Яр

Читайте в приложениях:
28 уже добавило
Оценка читателей
4.7
Написать рецензию
  • Celine
    Celine
    Оценка:
    26

    Эх, сколько же пробелов в нашем знании истории, сколько еще мы узнаем только сейчас... Про историю Холодного Яра я узнала прочитав книгу "Черный ворон" Василя Шкляра. Заинтересовалась, полезла искать все, что есть в интернете по этой теме. Увы, очевидцев тех событий почти не осталось, почти все они погибли, тем ценнее книга Горлиса-Горского, так как он был непосредственным участником событий (Шкляр все таки писал художественное произведение).
    Долго я читала первую сотню страниц (постоянно отвлекаясь на дела или другие книги, а потом неожиданно захватило и дальше дело пошло быстрее. Кстати, я в украинском неким образом "иностранец" и читаю обычно медленнее чем на русском, но тут книга читалась на удивление легко. Кстати, как мне показалось, тут мало всяких диалектизмов и устаревших слов (учитывая год написания), о которые обычно спотыкаешься.
    Холодный Яр - удивительная история сопротивления советской власти на Черкащине и борьбы за свободную Украину, которое продлилось аж до середины 20-х годов. Холодноярцы были хорошо организованы, но конечно, шансов у них не было - слишком уж неравны были силы. И вот тронули размышления, что если бы хотя бы на половине страны сражались так, как в Холодном Яру, то кто его знает, каков бы был исход. Тут мне еще при чтении вспоминались не так давно прочитанные мемуары Карла Густава Маннергейма, о том, что независимость добывается только в бою, с оружием в руках... Эх, и этот урок нам приходится учить снова уже сейчас.
    Хотелось бы читать этот роман как беллетристику, а не как мемуары, но увы... Историю не перепишешь, но можно извлечь из нее уроки.

    Читать полностью
  • MyNameJulia
    MyNameJulia
    Оценка:
    24

    Неймовірної книги сила, подвиги героїй котрої є досить актуальними на сьогодні.
    Холодний Яр - це сторінки історії, які тривалий час замовчувались. Прагення вільної України зародилось не на Заході в діяльності ОУН-УПА, а ще в центральній Україні, на Черкащині, коли холодноярівці відчайдушно боролись за свою свободу.
    Ця книга надихає до боротьби і мені здається, що зараз дуже мало людей, котрі змогли б справді жити за тим принципом, що писався на чорним прапорах: "Воля України - або смерть!". Все змінилося і вже не буде, як раніше. Де ж ми втратили той запал до боротьби? Як він міг викорінитися в наших душах?
    Варто прочитати цю книгу хоча б заради того,щоб знати історію рідного краю, ще один літопис боротьби за незалежність

  • EvhenChornota
    EvhenChornota
    Оценка:
    4

    На даний момент, це найсильніша і найяскравіша книга в моєму житті. Вона бурею проноситься по свідомості, залишає незабутнє враження і після її прочитання, здається, життя вже ніколи не буде колишнім. Мабуть немає у світі народу, який так само погано знає свою історію як українці. Холодний Яр - хороший приклад цього, адже досить дивно, що така значна сторінка в нашій історії залишається такою маловідомою широкому загалу. Ця книга є водночас і історичним джерелом і захоплюючим художнім твором. "Воля України - або смерть!". В цьому гаслі як і в книзі відображено мінімум сентиментальності, лише безкомпромісна жорстока боротьба з ворогом. Можна виділити масу сильних цитат, що вражають своєю силою саму Душу, проте щоб навести бодай декілька з них, тут не вистачить місця. У творі присутні і любовні переживання, але, як зазначив сам автор у своєму іншому творові ("У ворожому таборі"), намагався поменше писати про те, бо "Може скаже хто, що це нецікаве, що той факт — не має ніякого відношення до спогадів з боротьби...". Він ставив боротьбу вище за свої почуття і вище за своє життя поклавши їх на жертовний алтар війни за незалежність. Глибоко переконаний, що він був такий не один, але лише він зміг донести до нас історію про грізну і таємничу силу під назвою "Холодний Яр".

    Читать полностью
  • Ksandr
    Ksandr
    Оценка:
    4

    Отличная историческая автобиографическая книга. Правда, в предисловии автор высказывает опасение, что его личные переживания повлияли на доступность изложения и достоверность, и вот это действительно чувствуется. Хотя на самом деле, в книге вообще нет ненависти ни к большевикам, ни в целом к русским, пусть и встречается порой всякая жесть "21+". Даже описания пыток Горлис-Горский даёт, не заостряя на них внимания, а сцены казней пленных большевиков и чекистов упоминает буднично. В "Холодном Яру" вообще высказано гораздо больше любви к Украине и грусти за её судьбу, чем ненависти в чей бы то ни было адрес.

  • Crownless
    Crownless
    Оценка:
    3

    Читаючи документальний роман Юрія Горліса-Горського «Холодний Яр», важко його сприймати саме як документальний. Іноді здається, що все це безмежна авторська фантазія, витримана в дусі високоякісної художньої фабули. Така собі українська версія творів Майн Ріда або Джеймса Фенімора Купера. Але події, викладені в романі, відбувалися насправді. І велика заслуга Юрія Горліса-Горського (в миру Юрія Городянина-Лісовського) полягає саме в тому, що він зміг не тільки вийти живим з кривавого виру 1917-1920-х рр., але й донести правду про боротьбу українців за власну державу і волю, символом чого став Холодний Яр. Горліс-Горський зміг винести з собою в еміграцію на західноукраїнські землі жаринку холодноярського полум’я. Юнацтво, читаючи його роман, запалювалося бажанням подальшої національної боротьби за визволення своєї Батьківщини. За деякими даними, ті ж самі оунівці, а згодом вояки УПА взяли собі привітання-девіз «Слава Україні! Героям Слава!» за прикладом холодноярців.
    Але як і чому постав цей феномен Холодного Яру? Чому саме холодноярські отамани й козаки так затято боронили Україну – до останнього набою і останньої краплі крові відстоювали власну національну гідність? А їхній головний курінний прапор мав легендарний девіз: «Воля України – або смерть», що свідчило про безкомпромісність повстанців та їхню подиву гідну жертовність. Можливо відповідь криється в тому, що цей край віддавна був колискою козацької вольності. Як пише у творі сам Горліс-Горський: «Взагалі ця місцевість – свята для українців. Тут зароджувалася козаччина… Недалеко, он за тим лісом, ображено Хмельницького і, сповита обставинами часу, народилася Хмельниччина… Тут почалася і скінчилася, побувавши аж на Поділлі, Коліївщина, і батько Максим перебував деякий час як чернець у цьому монастирі…».
    Під тисячолітнім дубом, який нині називають Максимовим, спочивав великий Богдан Хмельницький, пізніше гайдамаки святили свою зброю, а за часів Української революції тут складала присягу на вірність нова формація людей високої проби. А недалеко звідси знаходилася колишня гетьманська столиця, м. Чигирин. Тобто сама енергетика краю заклала всі основи, щоб тут запалало полум’я нового відродження України.
    Дехто зазначає, що на «холодноярський феномен» вплинув метеорит, який впав на цю місцевість мільйони років тому. Останнє чомусь нагадує ідею «пасіонарності» Лева Гумільова. Але пов'язану не з викидами сонячної енергії, а з, так би мовити, енергією метеориту.
    Особисто моя думка полягає в тому, що холодноярці були ще й горцями. Недаремно ж на початку книги Юрій Горліс-Горський зосереджується на описах краю, порівнюючи його з «мініатюрним» Кавказом. Та й колоритний Андрій Чорнота про це також натякав, що проявляється не лише в природній особливості місцевості, але й у поведінці людей. Кого ми бачимо в спогадах Івана Лютого-Лютенка, в романі Горліса-Горського? Вільних і сміливих людей, освічених і чесних, людей заможних і чистих душею, відважних у боротьбі і благородних у мирі. Та найголовніше – людей з гідністю. Честь для холодноярців не була просто «гонорливістю». Це дійсно було почуття, яке людині або дано, або ні. Недарма ж у радянській енциклопедії честь зведена до правового рівня. Про совість, внутрішню гідність людини там нічого не зазначено. Нині нашому українському посттоталітарному суспільству вкрай бракує такої гідності. У нас її часто просто немає. Дається взнаки виродження і винищення найкращих представників української нації. Тому, мабуть, в існуванні національної гідності й полягає «секрет» Холодного Яру та його непримиренної боротьби. Адже як правильно зазначалося у вже згадуваному романі Горліса-Горського, коли б так боролися всі українці, як холодноярці, то більшовики ніколи б не змогли окупувати наш край.
    Ми часто цікавимося героями інших народів, натомість про своїх «людей чину», як казали в ті буремні часи, не знаємо абсолютно нічого. Але невже брати Чучупаки чи Григорій Яковенко, не згадуючи десятки, коли не сотні й тисячі інших благородних імен, які б навіки були покриті славою в будь-якій іншій країні, не заслужували звання справжніх самураїв? І в чомусь стояли б вище за них, адже помирали не за якогось «міфічного» імператора, пана, феодала, а за рідних їм людей, за ідею волі, незалежності, за Україну врешті-решт. Холодноярці, «залишенці», продовжували свою власну війну з «совєтами» навіть тоді, коли всі інші склали зброю. Вони жертвували власним життям, умовами комфорту (а ну спробуйте кілька років жити у шанцях чи землянці, у постійному бруді й вологості), але до останнього подиху лишалися вірними клятві «Воля України – або смерть».
    Дмитро Донцов зазначав, що всі українці поділяються на два типи – на козаків і свинопасів. Свинопаси загалом люди непогані, але погане в них те, що вони часто беруть на себе роль провідників українства. Натомість козаки були, є і будуть тими справжніми аристократами духу, які завжди намагалися врятувати рідний край. Холодноярці були тією сублімацією справжнього козацтва, якого так давно прагнула і заслужувала кинута на поталу Україна, і яке врешті вибухнувши, вилилося у Холодноярську республіку.
    Полум’я Холодного Яру хоч і поменшало, але не згасло, воно поширилося по всій Україні. Звісно, що не в тій мірі, як того бажали самі козаки. Іскри з нього розпалили великі багаття завдяки подвижництву Юрія Горліса-Горського, отамана Івана Лютого-Лютенка та багатьох інших. Тих, кому вдалося вижити і кому вдалося запалити серця нових поколінь. Полум’я це перекинулося в культурну стезю, але від цього не втратило своєї сили.
    Всі, хто молодий душею і серцем, для кого воля не пусте гасло, для кого рідна Україна не просто територія, на якій можна мешкати – завжди мають пам’ятати і шанувати героїв Холодного Яру. За ними істина, за ними свобода. А справжня свобода – це завжди відповідальність. Відповідальність за рідних, за власну країну, за її культуру, віру, за тяглість поколінь. Нині, у нові буремні часи, Холодний Яр є не просто пам'ятником, а символом, який має запалити нове Полум'я.

    Читать полностью