Давно вже жодна книга не викликала в мене стільки захоплення і не читалася так скоро! Тим паче, книга, в якій історія України відіграє важливу роль. Про це трохи згодом.
⠀
Сам автор ідентифікував жанр свого дітища як "параісторичний роман у восьми з половиною серіях". Тобто бачимо 8 історій, яких поєднує головне - усі вони про непересічних злочинців: зрадників, вбивць, ґвалтівників. Тут і вуличні банди 60х рр. 20 століття, і вбивця Степана Бандери, і розбишаки 17 століття, і Друга Світова з усією тією невизначеністю сторін і розумінням "свої-чужі", і багато чого іншого не менш гіптонизуючого.
Дев'ята історія теж має в собі злочин, проте вона обривається, не встигнувши початися.
Є ще дещо, що об'єднує ці історії :
1. Вони всі про злочинців-чоловіків;
2. Вони відбуваються на території Західної України;
3. Вони репрезентують відсносність істини, бо кожен злочин має дві сторони медалі.
⠀
Усі ці людські долі показуються в особистісному та історичному контексті. Написано так, що відірватися неможливо. Автор майстерно іронізує. Автор грає з читачем. "Складно навіть з впевненістю сказати, де тут межа між белетристикою й документалістикою" - пише в своїй рецензії Віра Агеєва. І це беззаперечний факт.
⠀
А тепер трохи про історичне питання.
В мене дуже дивні відносини з історією України. Шкільні роки залишили по собі загрозливу пустоту в голові з цього предмету, і лиш незворотнє наближення ЗНО та вже свідоме розуміння того незнання змусило зануритися в історію, вивчаючи її як вперше, з самого початку. Проте сам предмет так і продовжував залишатися для мене сухим. Найбільше, найшлибше історію України для мене відкрив філфак і пари з української літератури, бо тут в історію вплітаються людські долі, неймовірні історії, через які розумієш пульс часу. "Коханці юстиції" Андруховича для мене саме з таких книг. Читаючи про ці неймовірні ігри долі, хочеться занурюватися в історію глибше та глибше.