Читать книгу «Похід Сагайдачного на Москву. 1618» онлайн полностью📖 — Юрия Сороки — MyBook.
cover

Юрій Сорока
Похід Сагайдачного на Москву
1618

© Ю. В. Сорока, 2010

© І. М. Алексеєва, художнє оформлення, 2016

Пролог

Ні для кого не є секретом, що історія України протягом останніх років стала каменем спотикання не лише для істориків, археологів і краєзнавців нашої країни, але і для політиків, і навіть для людей, які не мають жодного стосунку до історичної науки. Багато сторінок минулого України піддаються найретельнішому вивченню і висвітлюються під вельми різноманітними точками зору. Від ультраправих, що належать українським націоналістам, до вкрай лівих, космополітичних, які належать тим, хто позиціонує Україну не як суверенну державу, а як невід’ємну частину Російської імперії. Але, незважаючи на політичні баталії й пристрасті, що спалахують над подіями минулих століть, історія залишається наукою і створена для того, аби донести до майбутніх поколінь діяння їх далеких предків, осмислити механізми, які впродовж століть будували держави на сучасній карті світу і формували культуру різних народів.

Україні, яка лише нещодавно відсвяткувала 25-річчя Незалежності, дуже важко проводити власну культурну самоідентифікацію. Повсюдно виникають спірні моменти у поглядах на спільну історію з державами, частиною яких раніше були землі, які нині є територією нашої Батьківщини. Особливо гостро вибудовуються тут відносини з Російською Федерацією. Кожному вочевидь, що багато питань нашої спільної з цією країною історії викликають украй болісну реакцію як з одного, так і з іншого боку. І якщо у поглядах на епоху Київської Русі все більш-менш спокійно, то пора козацтва, яка охопила в Україні період XV–XVIII століть, потребує більш виваженого осмислення. За роки козацтва дуже багато подій залишили слід у народній пам’яті. Це і Переяславська Рада, на якій була затверджена протекція Московського царства над Україною, і розкол України, Руїна, що відбулися після Ради. Це скасування Гетьманщини в 1764 році і зруйнування Запорозької Січі в 1775 році.

Але були і більш ранні події, в оцінках яких на даний час немає спільної точки зору. Мета цієї книги – опис однієї з таких подій, походу гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного і двадцятитисячного корпусу українського козацтва, здійснений спільно з армією польського королевича Владислава Вази в Московське царство в 1618 році.

Цей похід у сучасній пресі і літературі трактується по-різному: від справжнього обурення – «кривавий слід Сагайдачного» до захоплення: «примушування до миру Московщини». Потрібно сказати, що події, які розгорнулися на підступах до Москви в серпні—листопаді 1618 року, тривалий час замовчувалися істориками спочатку Російської імперії, потім СРСР. Не вписувалися в ідилічну картину «братів навік» очолювані Сагайдачним запорожці, які нещадно грабували і вбивали підданих московського царя, палили їх міста і села. Що ж сталося у серпні 1618 року в Україні та Росії? Що змусило православних українців і москвинів підняти зброю в кривавій боротьбі один на одного? Щоб відповісти на це питання, ми повинні відправитися в минуле, на кілька десятиліть до Московського походу Петра Сагайдачного.

Петро Конашевич Сагайдачний

 
Єст для чóго гóйныи слéзы выливáти,
Сéрдцы, усты и шáтми жаль свóй освЂдчáти,
Бо ото смерть гóркая невчéсне порвáла
Слáвного рьíцера, съ котрóго похвáла
Кролю пану и речи посполитой была,
Бо єго слава въ многих краях земных слыла.
Славноє войско годно такого гетмана…
 
Касіян Сакович

Березень 1622 року лише трохи встиг прогнати зиму, все ще залишаючи підноситися над Дніпром Київ у полоні холодної погоди, коли з-за стін Київського Богоявленського братства прийшла в Україну гірка звістка. Помер від ран, отриманих у битві під Хотином, гетьман Запорозького війська Петро Конашевич Сагайдачний. Закінчилося життя борця за православну віру та права козацтва. Ратоборця, який усе своє життя витратив на те, щоб підняти прапор православ’я, що впав під ноги польському панству, стояв до смерті проти експансії Османської імперії в Європу, був наділений величезним авторитетом буйної запорозької вольниці. Його смерть миттєво кинула Україну в лихоліття і все нові бої за саму можливість зберегти свою самобутність, культуру і релігію. Ту культуру і релігію, яку з часу Берестейської унії 1596 року всіляко знищували польські феодали під керівництвом папського престолу католицької церкви. Ким же був цей чоловік, якого ми пам’ятаємо, який проніс ім’я гетьмана через чотириста років зовсім непростої історії нашої батьківщини? Чиїм ім’ям названо фрегат, флагман ВМС України? Про кого Яків Собеський, його сучасник і предок майбутнього короля Речі Посполитої, писав: «Був це чоловік великого духу, що сам шукав небезпеки, легковажно ризикував життям, у битві був моторний, діяльний, в таборі сторожкий, мало спав і не пиячив… на нарадах був обережний і у всяких розмовах неговіркий»? Кого ми прославляємо в гордих козацьких піснях? Давайте спробуємо зрозуміти, що рухало цією людиною і зрештою привело до необхідності очолити військовий похід на Москву.

Відсутні жодні сумніви в тому, що Сагайдачний є однією з найбільш знакових фігур серед блискучої плеяди історичних особистостей, наділених у свій час булавою гетьмана України і Запорозького війська. Безперечно, серед лідерів епохи козацтва були й інші видатні люди. Були Косинський та Наливайко, Павлюк та Остряниця, нарешті, Богдан Хмельницький. Кожен із цих людей заслуговує опису в окремій книзі. Але саме Сагайдачний притягує до себе погляди істориків знову і знову.

Народився Петро Конашевич Сагайдачний в 1570 році, в маєтку своїх батьків, дрібних українських шляхтичів герба Побог, у Галичині. Малою батьківщиною гетьмана є село Кульчиці Перемишльської землі Руського воєводства Речі Посполитої (нині населений пункт Самбірського району Львівської області). Рід свій предки Сагайдачного вели від шляхетного прізвища Попелів-Конашевичів.

В юності, як і личить синові шляхтича, Петро Сагайдачний отримав дуже добру для свого часу освіту. Він навчався в Острозькій школі на Волині. Однокашниками майбутнього козацького гетьмана були деякі знамениті пізніше люди. Одним із них, безумовно, був Мелетій Смотрицький, автор знаменитої «Граматики». Ця книга, ні багато ні мало, стала основою церковнослов’янської граматичної науки на наступні два століття, витримала безліч перевидань, переробок і переказів.

Для молодого Сагайдачного вкрай важило те, що Острозька школа була першою і кращою в Україні греко-слов’янською православною школою вищого рівня. Курс навчання складався зі знаменитих «семи вільних наук» доби Ренесансу – граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, музики і астрономії. Вчителі, які прищеплювали майбутньому гетьману основи поглядів на світобудову, були кращими серед тих, хто в той час займався освітою молоді.

Але залишилася позаду школа, за нею єзуїтський колегіум. Попереду в Сагайдачного була єдино прийнятна для шляхтича XVI–XVII століть кар’єра, тобто військова служба. Ми не будемо докладно зупинятися на роках життя Сагайдачного, які він провів на службі у польських магнатів. Цей період тривав кілька років, але, судячи з усього, ніяк не позначився на людині, яка бачила себе лідером, а не пахоликом якогось шляхетного товариша[1]. Далі з творів знаменитого автора «Історії Запорозьких козаків» Дмитра Івановича Яворницького дізнаємося, що «десь близько 1601 року, з якихось сімейних непорозумінь, він подався на Січ». Там і склалися майбутні пріоритети в житті і політиці Петра Конашевича. Уже в ранні часи свого перебування на Січі Сагайдачний виявив велику, притаманну справжньому полководцю далекоглядність. Козаки досить швидко обрали його обозним, доручивши відати всією артилерією Січі. У 1605 році Сагайдачний стає на чолі Січі, отримуючи від запорозького братства пернач кошового отамана. Прикметно те, що цей пернач Петро Конашевич Сагайдачний тримав згодом у руці кілька разів. І хоча в історії Запорозької Січі відомо безліч імен, яким випадала така висока честь, більшість із цих людей жили набагато пізніше Сагайдачного. На початку сімнадцятого століття подібних випадків було не так вже й багато. Буйна запорозька вольниця не прощала навіть дрібних прорахунків своїм старшинам. І у кошового отамана було набагато більше шансів опинитися у водах Дніпра за недалекоглядність, ніж бути обраним на кошового повторно. Втім, пернач не став вершиною життя Петра Конашевича. Попереду його чекала булава гетьмана.

Нам невідома більш-менш достовірна дата, коли Петро Конашевич Сагайдачний вперше був наділений гетьманською владою. Є лише одна згадка про те, коли це сталося. Це рядки з «Історії русів» архієпископа Білоруського Георгія Кониського: «полки Малоросійські, погодившись з козаками Запорозькими, в 1598 году вибрали собі гетьманом Обозного Генерального, Петра Конашевича Сагайдачного, і він перший почав писатися Гетьманом Запорозьким, а після нього й всі колишні Гетьмани в титулах своїх прибавляти військо Запорозьке почали». Інших згадок про початок гетьманування Сагайдачного в сучасній історичній науці не збереглося. Але «Історія русів», як нам відомо, є слабким аргументом, особливо, що стосується точних дат тих чи інших подій. Тому погодимося з тим, що гетьманом Сагайдачний став на початку сімнадцятого століття.

Ранній період його діяльності на цій посаді теж залишився маловивченим. Можемо припустити, що це був захист прикордонних земель Речі Посполитої та Запорозької Січі від ногайських, кримських і білгородських татар, які ще з кінця XIV століття терзали прикордонні землі польсько-литовської держави своїми набігами.

Більша кількість даних дійшла до нас про так званий період морських походів гетьмана Сагайдачного. Під його командуванням запорозькі козаки неодноразово здійснювали морські походи на Крим і південно-східне узбережжя Чорного моря, виступаючи із Запоріжжя досить численними флотиліями. У такі козацькі флотилії входили десятки, а іноді й сотні човнів, прозваних чайками. Ці швидкохідні кораблики, кожен з яких уміщував 50–70 чоловік, були добре озброєні, і навіть мали артилерію невеликих калібрів, у часи Сагайдачного стали досить вагомою силою на Чорному морі. Імперія Османів, яка до того часу звикла домінувати в цих водах, повинна була не тільки рахуватися з козаками, але і жорстоко страждала від їх набігів.

Першочерговим напрямком козацьких морських операцій було узбережжя Туреччини, а також окуповані османами Балкани. У 1606 році козаки Сагайдачного захопили турецьку фортецю Варну, яка до того вважалася неприступною. У ході операції під Варною, крім інших трофеїв, козаками було захоплено кілька турецьких галер із продовольством, товарами й екіпажами. Під час цього походу Петро Сагайдачний змусив говорити про себе як у палаці імператора Високої Порти, так і при дворах багатьох європейських правителів. Розлючений нахабством запорозьких козаків султан, який вважав себе володарем половини світу, наказав після нападу на Варну провести цілий ряд заходів заради убезпечення імперії від нападів гетьмана Сагайдачного. У число цих заходів входило будівництво низки фортець, призначених стримувати козаків. Дійшло навіть до того, що турки перегородили Дніпро біля острова Тавані (трохи вище входу в Дніпровсько-Бузький лиман) залізними ланцюгами, блокуючи козакам вихід у море. Проте навіть такі перешкоди не змогли зупинити «гулянь морем», які частішали з кожним роком. Вже в 1607 році запорожці з Сагайдачним провели великий похід на Кримське ханство, захопили і вщент спалили міста Перекоп і Очаків. У наступному 1608-му та на початку 1609 року Сагайдачний знову здійснив морський похід, маючи під своїм командуванням кілька десятків чайок. Козаки увійшли в гирло Дунаю і атакували Кілію, Бєлгород та Ізмаїл. Часом героїчних походів назвали історики і дуже успішні для запорожців морські походи 1612–1614 років. Під овіяним славою штандартом Сагайдачного козацький флот завдав немало відчутних ударів могутній армаді турецького капудан-паші[2]. Іноді з Січі виходило понад триста чайок, в яких розміщувалося до 20 тисяч козаків – колосальна для того часу кількість. У 1614 році козаки взяли штурмом Синоп, а також могутню, з потужними укріпленнями, турецьку фортецю Кафу (нині Феодосія), в якій знаходився один із найбільших центрів работоргівлі того часу. Чотирнадцятитисячний гарнізон Кафи впав майже в повному складі. Слава Сагайдачного, як талановитого і дуже щасливого полководця, гриміла далеко за межами Запорозької Січі.

Найбільш яскравим епізодом життя великого гетьмана по праву вважається Хотинська битва. Восени 1621 року юний султан Осман ІІ, одержимий ідеєю взяти під протекторат Річ Посполиту, приєднавши її до своїх і без того безмежних володінь, повів через Балкани та Волощину до Дністра величезну по тим часам армію. За різними оцінками, її чисельність становила від двохсот тисяч воїнів до півмільйона. Варшава, яка тільки рік тому зазнала сильної поразки від тих же турків у Молдавії під Цецорою, не змогла організувати гідну відсіч Осману. Після довгих дебатів у сеймі, пошуку грошей на армію і проголошення королем Сигізмундом ІІІ посполитого рушення (шляхетного народного ополчення), незаперечним фактом стало те, що сили сторін явно не рівні. І слабкою стороною виступала саме Річ Посполита.

Тут полякам і допоміг Сагайдачний. І хоча на той час гетьманом Запорозького війська був не він, а Ясько Неродич-Бородавка, після переговорів з польською стороною (а переговори очолював саме Сагайдачний) козацька армія чисельністю в сорок дві тисячі чоловік виступила на з’єднання з поляками до Дністра. Там, під стінами древньої фортеці Хотин, і відбулася півторамісячна битва, в якій козаки з честю перемогли армаду Османа ІІ, яка перевершувала їх чисельністю. Сагайдачному, який з безглуздої випадковості на самому початку бою був поранений отруєною стрілою (за іншими даними, рушничною або пістолетною кулею), залишалося жити всього кілька місяців. Його організм не зміг упоратися з наслідками поранення, і 20 березня 1622 року гетьмана не стало.

На этой странице вы можете прочитать онлайн книгу «Похід Сагайдачного на Москву. 1618», автора Юрия Сороки. Данная книга. Произведение затрагивает такие темы, как «гетьманська доба», «казачество». Книга «Похід Сагайдачного на Москву. 1618» была написана в 2010 и издана в 2016 году. Приятного чтения!