Отзывы на книгу «Далекий простір»

Яка ж цікава книжка!
Чиатала її в університеті на практичному занятті з історії російської літератури та літературно-художньої критики.
Можливо, предмет не був би нудним, якби його не вів старий й противний викладач, для який в російській мові є точні визначення - "сухарь" та "брюзга".
Можливо. Але склалося так, що вів саме він. А піти з практики не можна, бо "завалить" на екзамені.
Тож я тихенько собі сиділа на задній парті й читала "Далекий простір".
Я взагалі забула, де я є. Настільки заглибилася в читання, що навіть не почула дзвоника. А це була остання пара. Коли мене штурхнули друзі, отямилась, запхала в сумку речі й побігла на зупинку. Читала в парку. Потім в маршрутці. А дочитувала вже вдома. Стовідсодково стверджую, що перечитуватиму ще не раз.

В одній із рецензій на доволі суперечливий фільм Голодні ігри прочитав те, що антиутопії пишуться переважно для підлітків. В дечому з автором цих слів я в думках погодився. Бо коли ти юний переважно поділяєш світ тільки на чорне і біле. Тобі здається, що весь світ проти тебе, ніхто тебе не розуміє. і ти прагнеш чогось не зрозумілого та прекрасного, щось типу далекого простору. Книга як і всі антиутопії порушує тему - більшість не завжди права і тому в більшості випадків помиляється. Якраз за такий посил чипляється підліток, відразу ототожнює себе з гером проти якого виступає така безжалісна система. Читача з досвідом такі ідеї вже не викликають якогось ефекту ошелешиння, але допомагає згадати вище написаний посил. Проте досвідчений до цього ставиться більш спокійніше, як один із героїв книги професор ліричного героя, котрий сказаа Габру коли дізнався - його світом правлять зрячі, відповів: яка різниця, тей хто при владі завжди має певні переваги, тому він і при владі.
Загалом книга для широкого загалу. Від неї отримають задоволеня любителі фантастики і пригод - події відбуваються швидко за допомогою діалогів і постійного руху героя. Схвально закивають головами так звані інтелетуали, автор не тільки жене сюжет в перед, так сказати копає в здовж. але не забуває зробити вигаданий світ більш глибоким, і копає також вшир. В романі є уривки з книги,того світу газет, телепередач, що дозволяє зрозуміти чим живе суспільство страшного мегаполісу та Тихого куточку. Мені особисто дуже сподобалися уривки книг(в яких рокривається, на мою думку, основна філософія книги) та вірші Чиза Ділка, яки наприклад класно обрамляють певні глави і доповнюють, як наприклад це зробив чудовий вірш про відносини батька і дочки, перед розділом Наталі(III) де донька свариться з татом через свого коханого Габра.
Особливо раджу цей роман людям від 15 до 19, але й інша вікова категорія розчарована не буде.
Книга варта уваги.

Про цю книжку і про її автора я зовсім нічого незнав, та й купив я її абсолютно випадково. При покупці трьох книг мені дали її безплатно. Чесно кажучи я не надто поспішав її читати оскільки не знав чого чекати від даного роману + я не надто люблю твори українських авторів, хоча сам не знаю чому.

Даний роман став першою сучасною українською книгою яку я прочитав. І чесно кажучи я просто прозрів! Від цього роману я точно не чекав того що він мені дав. Це просто надзвичайна книжка яка вразила мене цілком і повністю. Я навіть можу визнати її шедевром фантастики.

В даному романі автор, а саме Ярослав Мельник розповідає нам про майбутній світ де всі люди народжуються сліпими. Такого поняття, як бачити взагалі немає. Головний герой роману - Габр Силк звичайний сліпий хлопець, такий як усі. Та звичайне життя хлопця тянется не довго. Приходить той момент коли Габр починає бачити і першою чергою він йде в Міністерство контролю для встановлення пломб на очі, адже вважається, що існує лише близький простір. Близький простір - це найближче навколишнє середовище яке ми можемо відчути за допомогою слуху і дотику. Бачити світ - це в майбутньому вважається хворобою, галюцинаціями. Адже поняття безмежного світу в якому ми з вами живемо не реальне для жителів мегаполіса і називається далеким простором.

Побачивши за мегаполісом море, сонце, небо Габр починає розуміти що все це реальне, що це зовсім не галюцинації. Він розказує істину в яку почав вірити своїй сліпій дівчині Ліоз, але вона вважає його просто хворим . Габр розпочинає свій власний тернистий шлях на якому борится за право покинути жахливий темний, висячий в небі мегаполіс і піти в вільний світ- в далекий простір.

Які спіткають проблеми Габра? Чи залишится він вірний своїй мрії? Чи повірять хлопцеві рідні?Чи виберется він з мегаполіса? Прочитайте цей надзвичайно цікавий і повчальний для сучасного жителя великого міста роман, повірте ви не пошкодуєте.

Мені книжка сподобалась надзвичайно, можливо це навіть найкраща книга яку я коли - небудь читав, принаймі в цьому жанрі. Я ставлю "Далекому простору" Ярослава Мельника 10/10 і сміливо називаю його генієм сучасної фантастики.

Я не люблю фантастики.
Хто б не хотів мене переконати у зворотньому, але... Єдине виключення для мене було зроблено Бредбері. Тому що "451 по Фаренгейту" - це безумовний шедевр, який гріх не прочитати. Хоча і він "пішов" мені у доволі дорослому віці. Чому я згадала цього метра? Саме тому, що "Далекий простір" нагадав мені твори Бредбері.
Я б ніколи не звернула увагу на цю книгу на полиці, а тим більше, якби прочитала анотацію. Однак, вже рік ми проводимо проект "З домашньої бібліотеки", де люди розповідають про книги, які радять іншим. Читають уривки. Цей твір приніс екс-міський голова Луцька і за 5 хвилин представлення змусив молоду аудиторію записатись у чергу на книгу.
Книга на стільки гарно показує ставлення "влади до народу" та бажання зробити усіх однаковими, що іноді хочеться кинути книжку об стіну, аби не зустрічатись з усвідомленням, що часто і ми поводимось, як сіра маса і живемо за усталеними стереотипами, які нам нав*язує суспільство.
Якщо ж ти - не такий як усі, то тебе потрібно знищити. І не лише фізично, як намагались вбити головного героя, а й морально. Принизити. Змусити опустити руки і жити далі, як усі, як то кажуть, як книжка пише.
Розв*язка книги доволі неочікувана, однак неоднозначна.
Крім власне твору, у "Далекому просторі" є ніби витяги з заборонених книг та вірші. От саме останні мені геть "не пішли". Занадто вони вже модерні та, як на мене не несуть великого смислового навантаження. І я, і дорузі, врешті просто пропускали ті пів сторінки.
Однак книга дуже сильна і, не зважаючи на фантастичність, дуже правдива. Саме тому раджу почитати й замислитись над тим, а чи варто сліпо довіряти системі.

Може в мене й будуть кидати камінням шанувальники творчості Ярослава Мельника, але від прочитання його «Далекого простіра» мене спіткало розчарування. Не вийшло доброго пригодницького роману, з закрученим сюжетом, цікавою філософською начинкою, загорнутою в фантастичну обгортку. Опис мегаполіса сліпих, їх суспільства, організації терористів, колишніх зрячих, що були насильницькі позбавлені зору, селища зрячих, що керують мегаполісом, вийшли плоскими та зверхніми. Якогось екшену в книгі зовсім не має, якщо не вважати цим маленького епізоду з переслідуванням головного героя Габра Сілка службою безпеки мегаполісу.
Щоправда, наприкінці книги Мельнику непогано вдалось подати роздуми головного героя Габра щодо його місця в житті, де воно, серед сліпих або серед зрячих. Сподобався епізод, в якій двоє зрячих відповідають на питання тележурналіста, і як кожен з них розуміє місце зрячих в житті сліпих. Кінцівка, як на мене, теж вийшла якоюсь незрозумілою. Часом здавалось, що автор поспішав, намагаючись завершити роман. Вже не кажу про „ляпи”, наприклад на початку книги, де з народження сліпі люди, зовсім не розуміючи що таке бачити, звертаються один до одного „Бачиш...”, а через декілька сторінок вони ж дивуються самому цьому поняттю.
Прочитавши, зрозумів, адже подібний сюжет був у «Населеному острові» братів Стругацьких, але на відміну від „Далекого простіру” там були пригоди, дружба, кохання, війна, стійкість духу та віра в ідеали, і то є справжній бестселер.
Не сподіваюсь, що ця книга знайде своїх шанувальників, але не впевнений, чи дійсно ця книга була кращою на конкурсі Книга року ВВС в Україні – 2013?