Цитаты из книги «Чому я не втомлююся жити»

Але він ще насправді живе, в іншому вимірі – і вважає, що він сам по собі живе, без мене: ось ця здогадка мене вразила.

це ж ясно. Хоч ти кричи до нього, хоч ти його проси: він мовчить. Він говорить не з тобою, а в тобі – твоїми власними думками і почуттями. Ти раптом відчуваєш, що тебе творять – і ти кричиш у зоряне небо: де ти? Хто ти?

Бог стояв і суворо дивився на мене. І мені стало соромно. Адже я знав, що переді мною Бог. Знав і клеїв дурня. Я побачив, що я перед ним як на долоні. Звичайно, це не Колька: очі світилися таким вогнем, що мені стало байдуже – який ніс на цьому обличчі, який зріст у цього тіла. Я раптом зрозумів, що насправді це тіло з червоним носом і напівлисим тім’ям – ніщо, цілком випадкова оболонка. Крізь неї світився всемогутній і благий дух: так що я впав на коліна і заплакав:

Усе це – знищенне, – сказав я. – Віддати дорогоцінний час життя на якусь шафку для ванної. Чи не смішно, Бог? Я не хочу бути дріб’язковим, заземленим. Я…