Отзывы на книгу «Острів Сильвестра»

Дуже цікавий та неординарний роман. Перш за все це історія в історії. Такий собі чоловік Сильвестр їде на острів з рушницею. Лунає постріл і він падає.

Він приплив на острів і застрелився.
Він приплив на острів, припнув до берега човна, дістав з човна рушницю і застрелився.
Він приплив на цей маленький безлюдний острів, розташований майже посередині лісового поліського озера, припнув до берега човна, дістав із човна рушницю і застрелився.

Думаєте, що це кінець? Ні, з цього лише починається роман Володимира Лиса. Мушу зазначити, що сюжет доволі нетиповий. Є щось від сюрреалізму та маг реалізму.

Перш за все вражає розмах твору та питання які там лунають. На острові зайці справді розмовляють з людьми чи це лише примарення? Чи стріляв у себе Сильвестр? Що сталося із близнючкою Ліди? Наскільки образ вигаданих дітей втілився в реальний світ? І хто є автором записок про Сильвестра, який минає на сторінках книги?

Мені особисто сподобалися екзистенційні мотиви роману. Реальний світ Сильвестру замінює філологія: слова, рифми, ритми, звуки, метафори, алюзії тощо. Це своєрідна форма ескапізму тікати від реальності у філологічні хащі лісу, стати кандидатом наук та взагалі експертом з аналізу чужих текстів. Це протест проти абсурдності світу (про що писав Камю). Та чи може він написати свій текст? Так, Сильвестр виносив задум написати роман про людину, яка припливає на острів і застрелюється з рушниці. З цього він почав свій рукопис. А де межа уявного світу та реального, коли він насправді хоче здійснити задумане?

Власне концепція смерті – це виклик проти несправедливого, абсурдного життя. І Сильвестр здійснив свій задум. Чи може це лише його уява? Вже на острові Сильвестр розуміє, що даремно змарнував життя, бо програв, якщо здався. Чи міг він десь на роздоріжжі зробити інший вибір, обрати правильну стежку та стати щасливим? Міг, звичайно, але не зробив.

Роман доволі цікавий. Іноді нагадує кошмарний сон або примар, які постійно переслідують. Були моменти для мене незрозумілі. Насправді, в романі більше запитань ніж відповідей. У Володимира Лиса є ще чудові романи, які мені сподобались: «Століття Якова», «Камінь посеред саду» та «І прибуде суддя». Варто і далі знайомитися із творчістю цього письменника.

Перше, що я зрозуміла, коли почала читати цей роман – це те, що Володимир Лис закоханий у філологію. Просто чудові прийоми написання книги! Просто чудові! Роман починається з кінця, а потім поступово розширюється. Ось так:

« - 1 -
Він приплив на острів і застрелився.

- 2 -
Він приплив на острів, припнув до берега човна, дістав з човна рушницю і застрелився.

- 3 -
Він приплив на цей маленький безлюдний острів, розташований майже посередині лісового поліського озера, припнув до берега човна, дістав із човна рушницю і застелився.»

І далі ми поступово дізнаємося всі проміжні факти і деталі, які теж далі розширюються і йде вже звичайна розповідь без повторення попередніх речень. Ще такої книги не читала. Лис дуже зацікавив.

Що ж корисного я взяла із «Острова»:
* я зрозуміла (або радше вкотре переконалась), що звання кандидата наук – це ще не запорука хорошого життя. І тим більше щастя. Без кохання, без близької душі поруч воно є просто непотребом. Не перетворюйте життя на чекання чогось (наприклад, на отримання того-таки звання), а живіть на повну, щоб потім не жаліти;
* мисліть без упереджень. Воно страх як заважає робити правильні рішення і кроки!
* не заздріть. Тим більше своїм близьким та рідним. Бо болітиме в душі і нікому від тієї заздрості краще не житиметься.

Що можна сказати про цю книгу? Вона, звісно, викликає багато емоцій і переживань під час та після прочитання. Те, що книга захоплює - це буде влучно сказано. Своїм непрозаїчним початком та сюжетом, що з кожним разом несподівано відкривається, хочеться читати все більше і більше аби, нарешті, докопатися до суті, розгадати цю книгу, все співставити та розставити на свої місця.
Кінцівка, як і початок, вражає своїм несподіваним відкриттям. Не скажу, що, насправді, все стало зрозуміло, навпаки, одназу хотілося поділитися своїми думками з цього приводу з іншими читачами, які подолали цю книгу.
Але, зрештою, розумієш, що, можливо, автор і не хотів все з"єднати і чітко пояснити в цій книзі. Хоча, цілком можливо, що в його уяві чи задумі, все в цій книзі зійшлося в єдину пояснену модель. Однак, для мене ці неспівпадіння так і залишилися недосказанними. Десь тільки можна здогадуватися про прихований зміст.
Але, зрештою, задоволення від прочитання у мене було, більш того, не згасло після завершення.
В творі піднімаються питання внутрішнього наповнення героїв, їх характер, внутрішній світ, прагнення, емоції, почуття - все те, що існує всередині нас і що не завжди є можливим вихлюпнути назовні, особливо в ситуаціях, коли зовнішнє виявлення тебе в цьому світі, за стереотипами суспільства, не співпадає з начинкою.
Тут ви знайдете, в тому числі, таке собі, відкриття різних "начинок" людей, які оточують нас чи не щодня, але яких, часто, ми до останнього чи то не ідентифікуємо ніколи, чи то й не підозрюємо про внутрішню глибину їх людської сутності.

З усіх книг сучасної української літератури, які я прочитала, ця далась мені найваще. Навіть не знаю чому так вийшло, мабуть, прочитала не в тому місці і не в той час, мабуть не зачепило якість струни моєї душі. Єдина фраза яка мені дійсно сподобалась "зафіксовані поруч для вічності". За що дали премію "Коронація слова", особисто я не знаю, мабуть можна знайти і якийсь глибокий сенс, який я чесно шукала, але не знайшла =(

Прочитала книгу за декілька годин. Не сподобалось. Схоже на марення, в'язкий сон, з якого не можливо виборсатися. Сильвестр припливає на острів з рушницею і стріляє в себе. Автор використав прийом, в якому одне і те ж речення щоразу доповнюється новими деталями. Але чи стріляв він? І чи помер? Чи убивала дружина Сильвестра Ліда свою сестру-близнючку? Чи це їй тільки примарилося? А як бути з їх вигаданими дітьми? Як до цього ставитися? А зайці, які розмовляють? А ці ченці, які в 12 ст. їздили рятувати зайців на острові, які по сюжету там в наш час знаходяться?

Мені здається, автор хотів написати щось значуще, і так пижився, пижився, і ось видав. Незрозуміло тільки, за що тут дали першу премію коронації слова.

Марна витрата часу.