не хочеться писати пафосних слів.
скажу тільки те, що по-особливому боліла душа за дівчинку Дазу. саме боліла.
upd. історія нашого народу, крізь постаті звичайних людей, пронизує до кісток.. саме це і подобається мені у творчості Володимира Савовича.