23febsale10
Написать рецензию
  • sireniti
    sireniti
    Оценка:
    71

    Дивно, я була впевнена, що написала відгук на цю книгу. На цю хорошу, ніжну книгу з гірким присмаком.
    Володимир Лис став моїм улюбленим письменником після того, як прочитала всього один його твір- Століття Якова . Інстинктивно, виходить, зрозуміла, що автор мій.

    Ця книга про трьох жінок, про їхні долі, про їхнє життя і кохання, а насправді- це історія України. Сумна і красива, щаслива і не дуже. Це історія країни, яка не хоче стояти на колінах, тому долі ії жителів в більшості скалічені. Тому в багатьох сім'ях альбоми з старими фото так цінують і бережуть, адже там- люди, дорогі, рідні, які відійшли у вічність не через старість, а через владу.

    Даза, Віта, Олеся... Три жінки, одна сім'я. Вони не рідні по крові. Та якось так склалося, що ніби повторюють одна одну. У кожної рубці на душі, печаль в думах, надія в серці. Кожна пройшла через якийсь рубіж, пережила нещасне кохання. Вони падали і піднімалися, розчаровувалися і вірили. Вижили. Вистояли. Стали сильніші.

    Ні, тут немає хепі-енду. Але і не все так погано. Тут справжнє житття. І вічна надія, що все буде добре. Що нашим дітям буде легше і краще. І я в це вірю. Як вірила моя мама, а до неї бабуся. Інакше- навіщо жити?

    Приїжджайте в Країну гіркої ніжності. Веселощів не ґарантую, та іноді посумувати теж корисно.

    Читайте русский перевод...

    Странно, я была уверена, что написала отзыв на эту книгу. На эту хорошую, нежную книгу с горьким привкусом.
    Владимир Лыс стал моим любимым писателем после того, как прочитала всего одино его произведеие- Століття Якова . Инстинктивно, выходит, поняла, что автор мой.

    Эта книга о трех женщин, об их судьбах, об их жизни и любви, а на самом деле- это история Украины. Грустная и красивая, счастливая и не очень. Это история страны, которая не хочет стоять на коленях, потому судьбы её жителей в большинстве изуродованы. Поэтому во многих семьях альбомы со старыми фото так ценят и берегут, ведь там- люди, дорогие, родные, которые отошли в вечность не по старости, а через власть.

    Даза, Вита, Олеся... Три женщины, одна семья. Они не родные по крови. Но как-то так сложилось, что будто повторяют друг друга. У каждой рубцы на душе, печаль в думах, надежда в сердце. Каждая прошла через какой-то рубеж, пережила несчастную любовь. Они падали и поднимались, разочаровывались и верили. Выжили. Выстояли. Стали сильнее.

    Нет, здесь нет хеппи-энда. Но и не все так плохо. Здесь настоящая жизнь. И вечная надежда, что все будет хорошо. Что нашим детям будет более легко и лучше. И я в это верю. Как верила моя мама, а до неё бабушка. Иначе- зачем жить?

    Приезжайте в Страну горькой нежности. Веселья не гарантирую, но иногда потосковать полезно.

    Читать полностью
  • Ksyhanets
    Ksyhanets
    Оценка:
    16

    Я не скажу, що ця книга – особлива, що тут унікальний та неповторний сюжет, що вона одна така в своєму роді. Проте свій слід в моїй душі вона лишила.
    Мова роману – досить легка. Таке враження, ніби ти не читаєш книгу, а тобі хтось розповідає про історію трьох поколінь, про гірку і нелегку долю трьох жінок, про таке примарне щастя, яке розбивається об скелі реальності.

    Як би дивно не звучало, проте це перше творіння автора, з яким я познайомилась. Можливо, хтось скаже, що трохи не з того почала, проте продовжувати знайомство буду неодмінно.

  • Vikulaska
    Vikulaska
    Оценка:
    14

    Ця книга просто приголомшила мене, вразила до глибини душі, змусила і радіти разом з героями, і завмирати від жаху і жалості до доль героїнь, і сумувати разом з ними. Це така непересічна сімейна сага, історія бабусі, дочки та онучки. Їхні долі, наповнені і солодким щемом любові, і гірким присмаком несправедливості життя, автор майстерно розкриває перед читачем на тлі української історії, трагічної, вистражданої багатьма поколіннями рідних нам людей. Я багато чого не знала з нашого минулого, до багатьох сторінок історії мені захотілося ще раз доторкнутися та наблизитися... Але що мені найбільше сподобалося у цій книзі? Я ніколи не любила поезію, завжди віддавала перевагу прозі. Та, коли читала цю книгу, зрозуміла, що інколи душа сама просить отакої витонченості, уваги до краплиночок роси на травичці, які зблискують, мов діаманти, коли їх ніжно торкаються теплі пальчики сонячних промінчиків, любові до грайливого співу пташок на зорі, до запаморочливого аромату квіточок, до малесенької комашки, яка присіла на пелюсточок і немовби застигла у німому подиві перед довершеністю Природи...
    Читаєш і одночасно якось і гірко, і ніжно на душі...

    Осінь прийшла самотнім босим листком.., опустилася на мою стежку, брудну, зачовгану ногами, і мені захотілося її порятувати
    Сніг за дверима не по коліно - по самісіньку душу. Закидає цілий світ. Я, здається, на самому його дні, й від того стає тепліше
    Читать полностью
  • Irin_i
    Irin_i
    Оценка:
    14

    І чому коли книга дуже сильно сподобалась, одразу зникають всі хороші слова, щоб охарактерезувати її? І куди вони в мене поділись?
    В той час,коли я прочитала Люко Дашвар Мати все мені хотілося одразу перечитати всі її книги.Так вийшло із Володимиром Лисом. Мені хочеться просто прочитати всі книги,які він написав.Дуже подобається його авторська майстерність. Він і справді майстер свого слова.
    Про книгу лише скажу те, що вона надзвичайна та життєва. Хочеться про неї всім розповідати і рекомендувати. Це напевно і є ті емоції, коли книга справді сильно зачепила і не відпускає.

  • L_Anatoliivna
    L_Anatoliivna
    Оценка:
    11

    не хочеться писати пафосних слів.
    скажу тільки те, що по-особливому боліла душа за дівчинку Дазу. саме боліла.

    upd. історія нашого народу, крізь постаті звичайних людей, пронизує до кісток.. саме це і подобається мені у творчості Володимира Савовича.