Цитаты из книги «Країна гіркої ніжності»

Деякі листи пам’ятала й досі. Лізли до пам’яті – недоладно, раптово, приходили нізвідки непроханими гостями, розбійниками татарської орди, що ось-ось виникне з ночі її минулого.

Олеся прогнала думку, а тепер, внизу, думка наздогнала її, зробила в’язнем, котрий сидить там, у підземеллі, з якого не вирватися.

Як блискавка (вдруге цього ранку – блискавка) і водночас виразна реальна картина постало те, що вона бачила зі стіни замку: місто, парк біля замку огинала вузька блискуча стрічка річки. Вона звивалася, мов загадкова змія, то виринала з-за дерев, то зникала, щоб знову зблиснути. Обповзала замок, місто, і… і Олесину душу.

Місто ще несміливо вдягалося у зелені шати.

Далекі століття танцюють довкола її біди, її болю.

Щедре сонце весняного дня золотило бані церков і шпиль кірхи, найвищий у Старому місті, увінчаний хрестом, що мовби тулив промені до себе.

Вино пестить язик – незвично, так ще не бувало. Наче пригортає язика до себе. Просить щось сказати.

Нереальне марево, в якому роззявляє пащу їхній старий холодильник – слава богу, він не український, а латвійський, там вміють виготовляти холодильники, які довго служать таким, як вони.

Запаморочення, що обсіло душу, не знати чого закрутило голову й пустило в танець.

Коли вона спинилася, то спинило свій танець і небо, боляче гупнувся об ногу портфелик, який кружляв разом з нею.