Камінь посеред саду

Владимир Лис - современный украинский прозаик, многократный лауреат ежегодной книжной премии «Коронация слова», автор таких популярных романов как «Соло для Соломії», «Століття Якова» и др., разоблачающих советскую власть и описывающих жизнь простых сельских жителей, написал совсем неожиданный роман. «Камінь посеред саду» - это мистическая, лишенная остросоциального характера история.

Сюжет книги достаточно размыт. В расплывчатых акварельных тонах перед нами вырисовываются эпизоды из жизни инженера-конструктора Андрея Трояна. Выходец из села, получивший диплом инженера, он прозябает на куцую зарплату с туманной перспективой получения квартиры в городе Луческ. Женат на миловидной, но очень требовательной Магде, чьи придирки лишь добавляют горечи в и так не совсем сладкую жизнь. Что пошло не так? Почему он не стал успешным? Он – подающий большие надежды в институте, сейчас «просиживает» штаны в государственной организации, занимающейся лишь ремонтами, но не новыми проектами. Владимир Лис выбрал меланхоличный тон произведения, полностью подчинив ему весь сюжет. То одна неприятность настигает героя, то другая. Уход жены, увольнение с работы, возвращение в родное село Ясеновка – удары сыплются отовсюду. Кажется, что автор нокаутирует героя, кладет на лопатки. Но с какой целью? То есть, что хотел донести автор?

Герой романа Андрей Троян катит, словно Сизиф, свой камень вверх. А он тянет его вниз, к прошлому. Чтобы разобраться с настоящим или определиться со своим будущим, герою предстоит вернуться к своим истокам, обратиться к прошлому. Где находится тот поворот, на котором герой свернул не туда? Автор настаивает на том, что такого поворота вовсе не существует. Мы идем по ранее предначертанному кем-то «свыше» пути. Он фаталист. Фаталист и его герой – инженер Троян.
Эта книга ярко выбивается из ровного ряда остросоциальных и бытовых романов Владимира Лиса. Несомненно, автор находится в поиске новых для своего творчества выразительных средств, новых тем и способов их раскрытия. Полностью исключив привязку к историческим событиям, лишив роман каких-либо хронологических рамок и реальных локаций, придав немного мистики, автор попробовал себя в постмодернистском стиле письма. Разлогие размышления, внутренний голос героя, его второе «Я» полностью заслонили «акцию» книги, то есть действия и поступки. Неожиданная книга для автора-реалиста.

Ця книжка була в мене давно, ще відколи з’явилась на полицях – відразу ж придбала. Та все не доходили руки. Спонукало взяти книжку до рук - ціла буря обговорень розчарованих читачів, котра вже тхнула, перепрошую, чимсь нездоровим. «Не може бути, цього просто не може бути, щоб ця книжка була вже аж така погана», - казала собі я.
Читаючи, спершу не могла втямити: чому ж це детектив? Хіба ж не драма? Так, книга починається з убивства... головного героя. Але потім – глибоке занурення у психіку цього героя, його внутрішній світ. І читаючи безкінечні рефлексії героя, його пошуки себе, спроби втечі від самотності (так, ця книжка - про самотність, хоч начебто поряд з ним є якісь люди – рідні, знайомі, випадкові, колишні, - але, попри все, цей чоловік лишається самотнім), словом, дедалі більше не розуміла: чому ж це все-таки не драма, чому детектив? Втім, лише коли перегорнула останню сторінку, нарешті втямила: це таки детектив. Це не є класичний детектив, до якого ми звикли. Це – внутрішній детектив, як назвав його сам автор. Бо тут сам герой розслідує своє майбутнє вбивство, хоч він про це ще не знає... І хоча на початку, ще на самому старті його занурення в депресивні стани, йому таки погрожують убивством, утім, він про це швидко забуває, бо має інші клопоти. Його по саме горло поглинули самотність, страждання, рефлексії. Він не розуміє, чому все це з ним відбувається, він пробує шукати відповіді, він борсається в хвилях життєвих негараздів, що засмоктують його дедалі глибше. І чим далі – тим усе зрозумілішим стає: він не виборсається. Він – приречений. Така його доля. Та чи Доля? Бо, здається, його смерть таки потрібна декому. Кому і навіщо? Для мене це майже очевидно, але не казатиму, аби не робити спойлеру.
Якщо надумаєте читати цю книгу – заклейте на обкладинці ім’я автора. Абстрагуйтеся від інших його книг. Забудьте, що автор ЦІЄЇ книжки написав «Століття Якова» чи «Соло для Соломії». Це – зовсім інша книжка. І книжка хороша, глибока. Вважаю, навіть переконана, що це є чудово, коли письменник здатен писати РІЗНІ книжки, створювати різні сюжети, працювати в різних жанрах. Він не зобов’язаний бути одноманітним, передбачуваним, таким, яким його хочуть бачити читачі, бути сподіваним, послідовним. Він – різний! І це прекрасно. Це і є письменницька майстерність – не бути однаковим. До того ж, не забувайте, що перше видання цієї книги було ще в 2005 році.

Книги Лиса – це завжди лотерея. Ніколи не знаєш, що ховається за палітуркою. Цього разу була книга про кризу середнього віку у чоловіка (десь під сорок). Є сім‘я – дружина, донька; робота, за яку тримається ради розширення житла. Як на мене, то події описані в книжці у часовому просторі відносятьсь до початку 90-х, коли ще деякі люди намагаються котитися втрамбованою колією. А потім коли нового житла не надають і дружина каже, що йде до іншого більш успішного і починаються поневіряння героя. Хоча дехто може сказати, що є то за поневіряння – просто людина розгубилась, відчаїлась і намагається якось вишкрябатись з болота яка її затягує. Не відомо як би інші себе повели, як би водночас було зруйновано те, в що вони будували, навіть якщо це – лише хатинка з соломи, яка розлетілась від першого пориву вітру.
І наступне одруження, й залицяння до вдовиці, й химерне кохання до Каті, це все пошук себе яким він був в інститутські роки, за що його дружина вибрала собі в чоловіки. Бо коханням їхні стосунки ніяк не назвеш. З його боку володіння самою гарною жінкою потоку, з її – шлюб за перспективним юнаком. Кожний з них надав риси другій половинці, які не були їм притаманні.
Загадковою постаттю так і залишився – Яромир. Чи то житва людина, чи то фантасмагоричний образ, того ким міг би стати.
Книга не погана, але від пана Володимира очікуєш завжди чогось надзвичайного.

Стосовно оформлення книжки підтримую SHONA . Після того як ми з сестрою її прочитали, книжку можна відправити на макулатуру, або повторно склеювати сторінки, хоч книжка і в твердій обкладинці.