зробила дурницю. Я ніколи тебе не любила. У нас немає нічого спільного. Мені не подобаються люди, які до вподоби тобі, й мене знуджує те, що цікавить тебе. Я рада, що цьому покладено край.
Він дивився на неї, застиглий. Слухав уважно, але з виразу його обличчя неможливо було зрозуміти, чи зачепили його її слова.
– Ти знаєш, чому я за тебе вийшла?
– Бо хотіла випередити Доріс.
Так воно й було, але її збентежило те, що він про це знав. Дивно, але навіть у цю хвилину страху й гніву вона перейнялася до нього жалістю. Він злегка всміхнувся.
– У мене щодо тебе не було ілюзій, – сказав він. – Я знав, що ти дурненька, легковажна, бездумна. Але я тебе кохав. Я знав, що твої прагнення й ідеали вульгарні й примітивні. Але я тебе кохав. Я знав, що ти – посередність. Але я тебе кохав. Тільки подумати, як я старався зацікавитися тим, чим і ти, і як старався приховати від тебе, що сам я не невіглас, не простак, не пліткар і не дурень. Я знав, як тебе лякав розум, і робив усе можливе, щоб ти вважала мене таким самим бовдуром, як і решту чоловіків, з якими ти знайома. Я знав, що ти вийшла за мене з розрахунку. Я так тебе кохав, що не зважав на це. Я так бачу, що більшість людей, коли кохають без взаємності, почуваються обділеними. Їх переповнюють гнів та образа. Я не такий. Я ніколи не очікував, що ти мене покохаєш, бо не бачив на це жодної причини. Я ніколи не вважав себе достойним кохання. Я був вдячний за змогу любити тебе і почувався щасливим, коли вважав, що порадував тебе, чи помічав у твоїх очах зблиск добросердої приязні. Я старався не обтяжувати тебе своїм коханням; я знав, що мені не можна цього робити, тому я завжди пильнував найпершої ознаки того, що тебе дратують мої