Три дня чтения в подарок
Зарегистрируйтесь и читайте бесплатно

Ключ

Добавить в мои книги
11 уже добавили
Оценка читателей
4.4
Написать рецензию
  • LeRoRiYa
    LeRoRiYa
    Оценка:
    17

    Чудовий детектив+трохи містицизму. Не так подобається мені, як "Кров кажана", але дуже-дуже цікаво.
    Думаю, з цієї книжки вийшов би непоганий фільм.
    Мова автора неймовірна!
    Раджу читати всім, хто здатен оцінити красу оригінального тексту.

  • mokasin
    mokasin
    Оценка:
    14

    Фраза з книги "Ми часто шукаємо не там і не тих" якнайповніше відображає мої відчуття після її прочитання. Адже розрекламовані в Інтернеті бажання зняти фільм за твором малювали в моїй уяві карколомні пригоди і заплутаний сюжет. Натомість я отримав масу задоволення зовсім від іншого – мови автора, трагічної історії кохання, кінцівки, яка навертає на очі сльози.
    Найбільше сподобалось дві речі:
    1) найменші, на перший погляд незначні дрібниці автор вдало використовує у подальшому. Наприклад, опис мови друга Ігорка, коли він жує гумку

    — Слухай‚ стаий‚ — жував він слова разом із м’ятною жуйкою‚ — тебе давно шукає кіт.
    — Який кіт? — витріщив я очі на Ігорка. — Мені ще цього бракувало.
    — Та не кіт‚ а… — він витяг із рота жуйку‚ — Кріт. З «Відомостей».

    потім знаходить іронічне відображення у описі вивіски:

    Я припаркувався біля телеграфу‚ де з напису випала літера «р» — телег аф‚ і подумав‚ що цей напис чіпляв‚ розбудовуючи державу‚ мій друг Ігорко‚ коли жував м’ятну жуйку.

    2) Опис кохання з Саною– це щось! 1450 слів без жодного розділового знаку читаються на одному подиху. Без вульгарщини, притаманної жіночим романам.
    Одним словом, не надзвичайно захоплююче, але оригінально і, як на мене, стильно. Тверда "четвірка".

    Читать полностью
  • Svetiko
    Svetiko
    Оценка:
    9

    Дуже смачно пише Шкляр. Книгу закачала для мами, але так захопилася, що прочитала й сама за декілька днів. Зайвий раз переконалася, що погано знаю рідну мову, бо часом бракувало тлумачного словника.

  • GaLina_KGB
    GaLina_KGB
    Оценка:
    9
    Я дивився на його долоню.
    На ній лежав звичайнісінький ключ.

    Ця книга, як сповідь, як чистосердечне зізнання великому суду журналіста Андрія Крайнього. Як сам він себе описує: "самотній чоловік, безпартійний, інтелігентний, високоосвічений, вік Ісуса Христа, кажуть, що симпатичний"… а згодом ще "озброєний і дуже небезпечний".
    Одного разу до рук нашому герою попадає ключ від квартири, з якого власне і починається його маленьке приватне журналістське розслідування. Детективна лінія мені сподобалася. Вона послідовна, проста, непередбачувана і цілком реальна. Ніяких вам польотів з парашутом, стрибків з поїзда, виживання в пустелі. Все цілком реальне і під силу впевненому симпатичному чоловікові – Андрію Крайньому. Я не знайшла в цій розповіді нічого окультного і ритуального, хоча неодноразові збіги обставин виглядають трошки містично.

    Часом мені хотілося і в цій кав’ярні вихопити свій ключ і, тримаючи його високо над головою, так і закричати: «Панове! Хто всучив мені оцю річ? Так нормальні люди не роблять!»

    Бувають сповіді нудні, бувають печальні, а ця досить таки дотепна. Вся книга – думки однієї людини, а думки високоосвіченого чоловіка, що знає кілька мов (живих і мертвих), до того ж веселого, варті того, щоб їх читали. Щоб передати своєрідний настрій та гумор Андрія, прийдеться процитувати усю книжку, настільки він легкий і непомітний. Цей гумор десь між рядків.

    – Хто? – тихо і владно спитав я, ніби моє тут було зверху.

    Про «твір еротичний», як на мене, трошки перебільшення. В цій історії представлено не одну жінку варту еротичних творів, але, щоб не казав автор, це в першу чергу детектив. Хоча можливо це я недуже полюбляю мішати детектив з еротикою, тому не змогла оцінити майстерність автора в написанні еротичних сцен.

    Якщо вино відкорковано, то треба його допити.

    Загалом враження цілком позитивні. Легка, необтяжуюча історія з цікавим фіналом. Стиль тексту в авторській редакції – 5+.

    Літо – це той єдиний рай, до якого пускають усіх грішників.
    Читать полностью
  • GraceMime
    GraceMime
    Оценка:
    8

    "Ключ" - це моє знайомство із творчістю Шкляра. І залишило воно приємне враження. Сподобалася мова твору - іронічна, інтелектуальна; тонкий, дотепний, я б навіть сказала, елегантний гумор; манера письма і викладу думок - суцільне задоволення. Не знайшла (як коментував сам автор) нічого особливо містичного (звертати увагу на цифри/назви/імена, що нас оточують якось природно), особливо еротичного (відверто і чесно описані почуття, збочення), а от детектив таки є.
    Головний герой - неприкаяна душа, що активно шукає свого місця під сонцем. Він володіє кількома мовами, пише "на замовлення" дисертації і статути партій. Спілкується з подібною до себе "богемою" - поетом, художником. Ця інтелігенція збирається в забігайлівці "Троє поросят", щоб обговорити, те що хвилює серце, і періодично напитися, вибачте, до свинячого виску. Ця ситуація мене наштовхнула на думку, що людям, не обділеним інтелектом і творчою уявою, важко знайти себе і спокій у сучасному світі, бо коли дивишся на події, що відбуваються аналізуєш їх причини і наслідки, на осіб до цих подій причетних, розумієш, що шукати справедливість, логіку, конструктивізм чи хоча б моральну сатисфакцію від проробленої розумової роботи марно.
    Загалом, цікаво і насичено. Буду читати інші книги Шкляра.

    Читать полностью