Три дня чтения в подарок
Зарегистрируйтесь и читайте бесплатно

Рецензии и отзывы на Чорне Сонце (збірник)

Читайте в приложениях:
53 уже добавили
Оценка читателей
4.36
Написать рецензию
  • maiointro
    maiointro
    Оценка:
    19

    Я не могу быть объективной - если бы могла дать этой книге оценку 100 - дала не раздумывая. Я не могу судить о силе авторского слога, разнообразных тонкостях и тд. Я субъективна. Мой любимый, брат, друзья сейчас там, на войне, в Азове. Читая эту книгу у меня нет самого осознания и осмысления- что вот - это книга - она бумажная, напечатанная - как и сотни, тысячи других. Нет, читая эту книгу, я вижу не текст - мне кажется, что я слышу голос брата, в тот момент когда у него есть минутка мне позвонить. Читая эту книгу, я чувствую рядом с собой любимого, которого не видела уже несколько месяцев. Вижу смеющихся друзей, которые тоже тут, в Киеве, на ротации.
    Это все субъективно. Судить не мне. Но я хочу сказать огромное спасибо автору за те пережитые эмоции и воспоминания. Спасибо большое.

    Читать полностью
  • Vikulaska
    Vikulaska
    Оценка:
    6

    Війна… Жорстока, несправедлива потвора, яка припхалася на нашу волелюбну українську землю майже два роки тому… А мужні та хоробрі Герої вийшли на захист своєї країни, своєї домівки, своєї родини. На превеликий жаль, тисячі воїнів не повернулися з поля бою, десятки тисяч отримали поранення… Кожного дня вся країна стежить за подіями на Сході, але усі новини – це погляд зі сторони. Натомість Василь Шкляр надав нам можливість не тільки стати поруч з бійцями, а й уявити себе на місці одного з них. Книга важка, але такі книги життєво необхідні, бо завдяки їм кожен українець має зрозуміти, чим і як приходиться жертвувати бійцям, щоб здобути мир і спокій України, прокласти дорогу до добробуту і справедливості, привести дітей – своїх і чужих – до вільної країни, де панує правда і добро.

    Коли хтось із наших гине, я вже не відчуваю болю, а про сльози годі й говорити. У мене тільки щось відвалюється всередині, відколюється, як камінець, і з кожною смертю мене стає менше
    Кажуть, герої не вмирають, але я хотів би, дуже хотів би, щоб вони замість бути героями жили. Тут, на землі, вони потрібніші, ніж на небі. Тут є багато такого, чого без них не зробить ніхто.
    Герої потрібні країні, але Герої потрібні насамперед власним родинам, бо як же зростати без таточка їхнім діткам, як жити далі коханим дружинам, і як не втратити розум від горя нещасним матерям, тим, хто втратив сина на цій клятій війні…

    Найсильніше, найпалкіше бажання після прочитання повісті «Чорне сонце»: хай скоріше скінчиться війна, хай більше не проллється кров, хай всі повернуться до своїх рідних, хай буде мир і щастя в нашій Україні!

    Читать полностью
  • bellalili
    bellalili
    Оценка:
    5
    "Ми завжди готові до неї, до смерті, ми перемогли страх ще на Майдані, коли пішли на кулі з дерев'яними щитами, коли поруч падали мертві друзі, а ми йшли і йшли до останнього, а потім кожен, хто вижив, сказав собі: "Мене вже немає, я вбитий, але Бог ще відвів мені час для війни, тому не треба нічого боятися -- коли я впаду, то повернуся туди, звідки прийшов. От і все".

    Повість, яка дозволяє відчути не просто дух патріотизму, а якусь неймовірну єдність зі своїм народом. "Чорне сонце" (максимальну оцінку я поставила книзі саме і виключно за нього) наповнене силою духу, бажанням захистити найрідніше, найдорожче і, як не дивно для твору про війну, милосердям та гуманізмом.
    Пан Василь глибоко зворушив мене. Особливо сподобались яскраві образи героїв (так-так, саме героїв!). Колись під час навчання на філологочному, викладачі пояснювали, що багато фахівців допускаються помилки, коли називають усіх підряд персонажів героями, бо дуже часто вони просто такими не є. Героїв у літературі, звичайно, змальовано набагато менше, ніж простих персонажів людей, які можуть бути дуже цікавими, але не мати жодної риси притаманної дійсно героїчному характерові. Так-от, Василь Шкляр показує нам саме лицарів. Сильні волею, а не лише тілом, розумні та людяні, справжні українці. Може здатися, що тут використана певна ідеалізація, що таких красивих та сильних особистостей насправді не може існувати, особливо на війні, бо вона будь-кого нищить та спричиняє деградацію характеру, поведінки, чеснот. Але таке переконання -- лиш симптом нашого скептичного віку, його хвороб, які називаються невірство та матеріалізм.
    Не позбавлена яскравого, щирого гумору, ця повість зображує війну, як вона є, не оминаючи нелюдської жорстокості, злиднів та страху смерті. Здавалося б, як можна жартувати, коли не знаєш, що тебе розбудить завтра: дзвінок від коханої людини, чи гул снарядів, які розриваються десь за кілька метрів. Але така людська натура, якби воїнам не можна було тішити себе найменшими, навіть найбезглуздішими, дрібницями, то божевілля мало б набагато більше шансів заволодіти їхніми душами.
    Враження після прочитання залишились стійкі та чисті. Не знаю, чи багато читачів відчули те саме, але для мене ключовим стало натхнення, натхнення робити добро, натхнення цінувати кожну мить життя, натхнення хоч малесенькими справами, але долучитися до покращення життя в нашій країні. Це прекрасне відчуття, що окрилює та сповнює справжнім теплом.

    Читать полностью
  • v_kalyta
    v_kalyta
    Оценка:
    3

    Здавалося б, твори, які увійшли до нової книжки Василя Шкляра, зовсім несумісні хронологічно й тематично. Іловайськ, Дебальцеве, звільнений від московського окупанта Маріуполь у повісті «Чорне сонце» і «мирне» існування українців за радянських часів в оповіданнях…
    Проте, якщо подивитися уважніше, зв’язок між ними існує, хоча й дещо завуальований. Оповідання раннього В. Шкляра (період 70-80-х років) – це короткі соціально-побутові замальовки. Тут є певний комізм, ґрунтовне знання людських характерів, інтрига, яка тримає читача у своєму полоні до останньої сторінки, гострий соціальний підтекст. Останній покликаний розвінчати певні моральні хиби, які радянське суспільство приймає за норму або узагалі за чесноту. Знання психології пересічного громадянина для В. Шкляра виступає хорошим знаряддям для цього.
    Найпоширенішою бідою тогочасного суспільства є корисливість, марнославство, кар’єризм, хабарництво, матеріалістичне сприйняття дійсності, нездатність піднятися над буденністю. Ці риси притаманні персонажам, яких автор у своїх оповіданнях подає не у вельми привабливому світлі, хоча на тлі тогочасного суспільства вони вважаються процвітаючими. Негативне ставлення до цих вад передається читачеві. Самих їхніх носіїв залишається хіба що пожаліти.
    І ось палає земля і свистять кулі на Донбасі ХХІ століття в центральному творі книжки «Чорне сонце»… Це вже наслідки духовного розкладу суспільства останніх десятиліть радянської влади. Малий Петро Джус із оповідання «Крук – птаха нетутешня», який понад усе любить гроші і за будь-яку ціну прагне наповнити монетами свого котика-копилку, тепер виріс і за ті ж гроші на боці сепаратистів нищить наших хлопців. Сума тільки дещо більша за п’ятдесят копійок.
    Таких покручів тисячі. А звідки взялися «панове генерали» на командних постах української армії з «Чорного сонця», до яких автор скеровує свої риторичні питання під час опису найбільших прорахунків у війні на Донбасі, як не з тих же років відлиги, застою та перебудови?
    І всі ці злочини кояться під німу байдужу згоду Семена Ковби, який в оповіданні «Танець під чортову дудку» запобігає ласки у свавільного викладача-самодура.
    На щастя, у повісті «Чорне сонце» В. Шкляр на противагу байдужим і корисливим соціальним елементам вводить велику кількість прикладів героїзму і самопожертви. Це – бійці полку «Азов», хлопці різних віку, професій, соціального стану, долі, але об’єднані любов’ю до Батьківщини і свого ближнього та вірністю ідеалам. Письменник розуміє потребу виховання українського суспільства на позитивних прикладах героїв, своїх, рідних, а не голлівудських чи радянських. Героїв духу, а не героїв фізичної сили і бойових мистецтв.

    Читать полностью