Три дня чтения в подарок
Зарегистрируйтесь и читайте бесплатно

Жовтий князь

Жовтий князь
Книга доступна в стандартной подписке
Добавить в мои книги
14 уже добавили
Оценка читателей
4.8

Творчість Василя Барки (справжнє ім’я – Василь Костянтинович Очерет, 1908–2003), талановитого письменника і поета, представника української діаспори у Сполучених Штатах Америки, довгі роки залишалася невідомою в нашій країні.

Роман «Жовтий князь» (1958–1961) – це перший в українській літературі великий прозовий твір, присвячений національній трагедії України – страшному голодомору 1932–1933 років, що забрав життя мільйонів людей. Письменник створює символічний образ Жовтого князя, демона зла, який несе з собою лише руйнування, спустошення, муки і смерть.

Лучшие рецензии
bezkonechno
bezkonechno
Оценка:
88

Посланець вернувся, бо з сіней сільради виступили два сизомундирні міліціонери і покурюють. Потягнули з перехрестка до сільради — місцеві партійці.
Микола на них вимовив:
— Хліботруси!
— А ми ні: ми хліботруди, — сказав Андрій.
— В основному вірно; але хліботруди не ми з тобою, а старші. Ми хлібокуси.
Андрій мовчки згодився; потім повідомив:
— Я знаю, хто всякі другі.
— Що знаєш?
— Є хлібопроси, і всякі.
— Добре! — сказав Микола. — Твій горщик здібний варити. А ще?
— Ну, є… хлібоноси і хлібовози.
— Ще — хто?
— Ще, зараз подумаю, є хліботорги, і хлібокупи, хлібокради. Це все.
— Гаразд. А хто — ті, що хліб дають хлібопросам? Андрій думав і вагався, і не міг сказати; видно, знайшов слово, яке не задовольняло — плечима знизав від невирішення.
— Звуться: хлібодани! — назвав Микола, — Їх мало; витіснили їх сильніші. Скажи, хто ті, що хліб беруть?
— Хлібобери, чи ні…
Микола поправив:
— Вони хлібохапи.
Засвоївши новий термін, Андрій показав на збір коло сільради, куди прикотили дрожки.
— Пам'ятай, — попереджує Микола, — щоб замок держав на губі! Десь проквакаєшся з назвами, тата замучать по арештах: через нас. Зрозумів?

Ця книжка - найстрашніша, наймоторошніша з тих, які я коли-небудь читала і, мабуть, з тих, які ще читатиму. Дивно, але я майже не пам'ятаю її зі школи. Скоріше всього, в школі просто ще трохи не той вік, щоби поринути в таку книгу достатньо глибоко. Це та історія, яку треба перечитувати раз на три-чотири роки. Дуже цікаво спостерігати за тим, як змінюється власне сприйняття тексту. Сприйняття своєї історії. Певно, що цей твір найбільш яскраво здатен показати читачеві, наскільки той подорослішав за ці роки.
Знаєте, вперше за моє читацьке життя сталося несподіване і дивне: в мене працювали не тільки уява і емоції, а й... самопочуття. Протягом читання історія так глибоко проникала в мою сутність, просто неймовірно. Читала я вночі. В цілковитій темряві і тиші уява малювала мені страшні образи живих трупів, таких буденних і нетипових кладовищ.... Емоції постійно давали волю: хотілося плакати, кричати, жаліти, співчувати, вболівати за тих стражденних людей. Підсвідомо навіть шорохи лякали, настільки заглиблювалась в зміст. Самопочуття творило дивні речі: то мені хотілося їсти, то страшенно нудило...
Дуже-дуже страшно жити в голодному світі: коли споживаєш навіть найбільш неїстівні продукти і речі з навколишнього середовища, про які сучасна людина навіть і подумати не може, як про їжу... Коли апетитним здається найбридкіше, коли буквально сходиш з розуму від голоду, а всюди лежать трупи. Коли навіть живі вже як трупи... Пережити голод - найбільший героїзм. Ось же вони - герої... Це просто нема слів, як страшно, не описати...
Які ж ми з вами щасливі, що живемо без голоду і холоду, а навіть можемо експермментувати з різноманітною їжею! Цю книжку неможливо прочитати швидко, вона пронизує наскрізь холодом, страхом, мороком, життям і лиховісною смертю. А сім'я Катраників уособлює мільйони сімей, всіх і кожного, хто пережив голод і хто поліг страшною смертю...
Мабуть, найбільше, що ми можемо зробити на сьогодні - засвічувати в кожній хаті свічку в четверту суботу листопада кожного року. Ці вогники нашого життя символізують пам'ять мільйонів загублених життів... Нам залишається засвічувати вогники, не забувати про хвилину мовчання і пам'ятати.

— Як по-новому грудень?
— Зветься: трупень.
— Січень — як?
— Зветься: могилень.
— А ті, що попереду?
— Вересень тепер розбоєнь, бо грабували всіх, жовтень — худень, а листопад — пухлень.
— А після січня?
— Лютий — людоїдень, березень — пустирень, квітень — чумень, а далі я забув.

Читать полностью
solodkyi
solodkyi
Оценка:
35

Писать даже не рецензию, а самый что ни на есть пустяшный отзыв на «Желтого князя» — вначале это кажется задачей совершенно бесполезной и почти невыполнимой. Мне не помог даже недельный тайм-аут, взятый для осмысления.

Зачем и кому рекомендовать Барку, которому я поставил пять звезд? Сегодня такого не читают. Однозначно. Ну, может быть, по программе. Или по диагонали. А потом, отмахнувшись от всего этого, возвращаются к привычному фэнтези или чему-нибудь, щекочущему не душу, а скорее гениталии.

О чем пишет Барка? О ничем неприкрытом страдании, о жизни и смерти в нем. О страшной и тщательно спланированной несправедливости, выкосившей целое поколение украинских селян. И все это на примере одной дружной, но загнанной в угол и вымирающей семьи.

Как пишет Барка? Без натурализма, но в подробностях. Не смакует, но фиксирует. И вместе с тем, активно пытается осмыслить. Поэт и религиозный мыслитель, автор, никогда не расстававшийся с Апокалипсисом, делает это в свойственном себе мистическом ключе.

Вывод: особо не стараясь быть оригинальным, Барка создал оригинальнейшее и одно из самых ярких произведений мировой литературы ХХ века. Такие книги не пишутся из-за денег и не читаются ради развлечения...

Читать полностью
LANA_K
LANA_K
Оценка:
24

Я довго не могла підібрати слово, яким можна охарактеризувати цю книгу. Сказати, що книга сподобалась не можу тому, що події, описані в книзі не можуть подобатись. Вони жахають своєю реалістичністю.

Голодомор в цій книзі показаний на історії однієї родини. Саме від цього починаєш ще більше розуміти всю складність життя людей в Україні 32-33 років минулого століття. Описи вражають своєю реалістичністю, а мова тексту додає ще більшої реальності. Адже не могли звичайні сільські люди розмовляти гарною літературною мовою. Скоріше вони говорили серцем, душею. Всі їх відчуття, такі тяжкі в своїй реалістичності, автор вилив на папері дуже тонко. Читаєш, і стає страшно від того, що таке могло коїтись на цій гарній землі, яка завжди славилась своєю щедрістю.

Дуже жаль, що селяни не змогли завчасно вибороти своє право на життя. Коли вони це зрозуміли, то було вже пізно. Адже всі сили було витрачено лише на те, щоб вижити. Моторошно стає на душі від опису сцен людоїдства. Та людям від цього злочину не ставало краще. Вони божеволіли, а потім помирали від цього божевілля. Таке пережити просто неможливо.

Кожен рядок, кожне слово сповнене смутку, болю, страху за цей відрізок історії. Таке не можна забути, чи просто викреслити історію. Кожна сучасна людина повинна пам’ятати ці події. Сучасні діти, вивчаючи цей твір в школі, мають оцінити все те, що має зараз. Я згадую себе в дитячі роки, коли сама відмовлялась від тієї їжі, яку готували вдома, лише тому, що не хотіла їсти цибулю в супі. Мені було смішно, коли бабуся казала, що не можна кидатися хлібом. Тепер я краще розумію справжню ціну, яку було заплачено за сучасне наше життя.

Для мене ця Книга – Видатна. Вона не лише розповідає про реальну історію України, але і вчить нас не забувати своє минуле.

Читать полностью
Лучшая цитата
Заподіяно його з нечуваною нелюдськістю, в масовій замучливій смерті. Мета: невідновимо підрізати непокірне селянство, першою чергою – українське. Вгасити його життьову віру, одночасно обезголовлюючи його: вибиваючи вільнодумну інтелігенцію, з особливою спустошливістю – коло вісімдесяти відсотків складу – на Україні.
В мои цитаты Удалить из цитат
Оглавление