Є таке українське народне прислів`я:"Не та мати, що родила, а та, що вигодувала!"
Ця книга саме про таку Матір, що прийняла чуже дитя, як рідне, незважаючи на сором та зневагу селян - бачте, це було в ті роки, коли велика ганьба була незаміжній дівчині та її родині, якщо б вона народила та принесла в дім байстрюка.
Олена поступилася всім заради щастя дитини - і своїм жіночим щастям, і любов`ю до рідного дому, і своєю гордістю. Цю святу жінку життя не берегло від злих та жорстоких людей, від ненависті та заздрості, від злиднів та тяжкої праці. Ця Польова царівна, як її називали у селі, готова була на все, тільки б Іван зростав щасливою дитиною. Вона нехтувала своєю красою, своїм талантом, своєю любов`ю - і все це - тільки для маленького сина, рідніше якого і бути не могло для неї.
Майстерно виписаний сюжет та талановито окреслені характери - особливо головної героїні та бабусі Степаниди, яка уособлює собою всю мудрість українського народу; мальовничі краєвиди - пшеничні поля, озера та волошкове небо; традиційний інтер`єр української хати - піч, стіл зі стільцями, ікони та рушники на стінах... Читаєш, і якось так ненав`язливо вже майже живеш разом з цією чудовою родиною, якою не перестаєш милуватися та знаєш, що ще не раз зустрінешся з нею на сторінках такої непересічної книги.