Смарагд

Попередня книга авторки ( "Суча дочка" ) налаштувала мене на те, що буде все по-справжньому, життєво. І це дійсно так. Коли там вона розповідала історію суто жіночу (яка, на мою думку, значно краще вдалася пані Валентині), наразі читачеві пропонується історія чоловіка - хлопчика, що змалку не потрібен своїм рідним (крім старої бабці), хлопця, який вагається, коли робить життєвий вибір. Його роздирає роздвоєність: сам він із осідлих циган, син комуняки (інакше й не скажеш). Батько соромиться свого коріння і пиячить, а мачуха стрибає у гречку й відверто ненавидить пасинків. Позаду у нього незакінчений технікум і Афган, попереду - незвідане кохання та служіння Господу. І крізь все це - біль. Чоловічий біль та скупі чоловічі сльози.
І... Мені хотілося зовсім іншого фіналу.

Тяжело читается, непонятно заканчивается, но.... прочитала до конца и сделала выводы, а это самое главное, что есть о чем подумать:)