Переводчик Олена Неплюєва

© В. I. Жиглов, 2017

© Олена Неплюєва, перевод, 2017

ISBN 978-5-4474-7629-8

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

Було це в далекі дитячі роки. Коли я закінчив третій клас школи і мені виповнилося 10 років, батько вирішив узяти мене на все літо в геологічну експедицію.

Дорога була довгою і ми разом з декількома іншими співробітниками геологічної експедиції виїхали з міста Алма-Ати рано вранці у відкритому кузові вантажної машини, в якому були встановлені прикріплені до бортів дерев'яні лавки. Уздовж дороги стояли телеграфні стовпи з електричними проводами.

Іноді на цих проводах сиділи самотні птахи, що мають дуже незвичайне синьо-блакитне забарвлення. В небі кружляли зграї жайворонків та їх мелодійний крик часом долунав до нашого слуху крізь гул машинного мотору. Нас безперервно обвивали потоки зустрічного теплого вітру і ми з піднесеним настроєм рухалися у напрямку до наміченої мети.

Після того, як ми проїхали кілька годин по дорозі, то перед нашим поглядом відкрилися степові простори. Кругом, куди не глянеш – від краю і до краю – стелилась одноманітна степова рівнина, яка плавно зникала за горизонтом. Не було ні єдиного пагорба і навіть жодного деревця, за що б зачепився погляд подорожнього. Цей одноманітний степовий пейзаж чимось нагадував безмежну морську гладь в години великого штилю, коли навіть найменший вітерець не заколише хвилю.

Навесні весь степ просинається після зимової сплячки і розквітає неймовірно яскравим великим кольоровим килимом. Спочатку, прямо з-під снігу, а часом навіть і на снігу, з'являються перші квіти. І хоча сніг ще не розтанув, але ультрафіолетові сонячні промені легко проникають через нього, прогрівають землю, та пробуджують квіткові цибулини пролісків.

Потім розквітають дрібні сині іриси, іменовані в народі «Зозулині слізки». А вже після того, як степ вкривається