Книга виявилася дуже несподіваною. Якби я проглянув її до того, як читати, то напевне і не брався б.
У книзі немає розділів, що я помітив тільки коли прочитав сторінок 30. Суцільний текст, причому достатньо складний текст. Хоч на початку є «зміст», однак стежити за ним незручно. Як з’ясувалося, Адорно не встиг завершити свою роботу і помер, тому текст саме такий. Хоч Адорно і планував робити його без розділів, однак багато що там лишилося у чорновому варіанті і мало бути перероблене.
У будь-якому разі, попри свою фрагментарність і незавершеність, книжка дуже важлива для розуміння філософських поглядів на мистецтво. Хоч велику частину тексту я читав неуважно через незрозумілість (не було часу шукати значення незрозумілих термінів і ретельно обдумувати кожен абзац - які, до речі, тут у кращих філософських традиціях величиною у кілька сторінок), однак все таки деякі частини, цікаві для мене або просто добре написані, я відзначив. Адорно непогано пише про поняття краси, про загадковість мистецтва, про правду у творі мистецтва, про високе і низьке мистецтво. Власне, великий мінус книжки - це стиль, однак не зміст.
Можна лише попередити, що для повного розуміння книжки точно треба мати середні знання філософії, знати термінологію, естетику Канта, Гегеля, Беньяміна... І хоч трохи теорію та історію музики, бо багато прикладів саме звідти, що для мене було як фрагменти на китайській мові.