marchsale17

Кобзар (сборник)

Кобзар (сборник)
Бесплатно
521 уже добавил
Оценка читателей
4.25

«Кобзар» – збірка творів Тараса Шевченка, генія українського народу. Надзвичайно простою милозвучною мовою автор передає красу й велич нашого народу, із його звичаями й традиціями, радощами й трагедіями; змальовує героїчну боротьбу за краще щасливіше майбутнє, вчить любити Україну з її неймовірно красивою природою та незрівнянною солов’їною мовою, закликає боротися до останнього подиху.

Лучшие рецензии
EduardGol
EduardGol
Оценка:
25

Це Ти сто літ показував мету і шлях
стовпом вогнистим,
ми виросли у спадщині Твоїй, як в сяйві сонця листя,
у куряві воєн, у мряці буднів час Тебе не зрушив.
Твоє наймення мов молитву кладемо на стяг,
бо знаємо, що мов тавро понесемо в життя
печать Твоїх палючих слів, що пропекла до
дна нам душі.

Богдан-Ігор Антонич. Шевченко

Важко писати про творчий спадок такого масштабу, як «Кобзар». Адже це magnum opus кращого українського поета та одного з найкращих поетів світу. Адекватно передати свої думки та відчуття від сприйняття роботи генія – справа безнадійна. Для мене, на даний час, так точно.

Читаючи Тараса Шевченка відчуваєш гордість за людство вже через те, що це написано людиною, а також відчуваєш неймовірну силу, що перебирається зі сторінок тобі у груди. Тарас Григорович наче чаклун, а всі його вірші та поеми – заклинання, що неминуче діють на людину, яка їх читає. Його авторитет для мене настільки незаперечний, що в світлі останніх подій в Україні, я часто питаю себе: «А що на це сказав би Шевченко?». Або звернувши свою увагу не деяких осіб із українським громадянством, скаржуся, що «не таких українців оспівував, шанував та бажав би бачити на нашій землі Шевченко». Інколи мені здається, що він і справді все бачить, про все знає і тоді я вже розмовляю не сам із собою, а з ним... «Невмираючий дух поета, як і раніше, витає над рідною Україною, невмовкаюче роздається його віще слово і сіє на народній ниві живе насіння оновлення» (П.А. Грабовський). Боже, як це актуально.

Завдяки Шевченку я полюбив поезію. Більше того, завдяки Шевченку я знову відчув національну гордість. Взагалі, в мені стало більше любові! За все це, я безкінечно вдячний Тарасу Григоровичу, пишаюсь ним і притримуюсь думки, що у кожного, хто цінує Високу літературу й тим паче поезію, «Кобзар» має прикрашати книжку полку. Ця книга – багатство всього людства, прояв його кращої сторони. Так вважали і такі видатні постаті, як І. Франко, який казав про Шевченка таке: «Він був селянський син і став князем в царстві духа. Він був кріпак і став великою силою в громаді людських культур. Він був простак і відкрив професорам і вченим новіші і свобідніші степені. Та найкращий, найцінніший дар доля дала йому аж по смерті – невмирущу славу і вічну нову насолоду, яку дають його твори мільйонам людських сердець». В свою чергу, О. Гончар абсолютно справедливо зазначив, що: «Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять своє безсмертя».

Отже творчість Шевченка для всіх і кожного, а для українців тим більше, адже ми багато чим завдячуємо Шевченку, і не тільки в плані культурної спадщини, хоча стосовно останньої, російський письменник та філософ М.Г. Чернишевський був абсолютно правий, казавши, що: «…коли у поляків з’явився Міцкевич, їм уже не потрібні стали поблажливі відгуки якихось французьких чи німецьких критиків: не визнавати польську літературу означало б тоді тільки виявляти власну дикість. Маючи тепер такого поета, як Шевченко, малоросійська література також не потребує нічиєї ласки».

Стосовно ж даного видання, то воно нагадує читачу, що Шевченко був не лише поет світової величини, але й художник, для чого в книзі було розміщено деякі його роботи.

Всі твори в цьому виданні були розділені на групи відповідно до різних етапів життя Шевченка. А скориставшись коротенькою пам’яткою стосовно головних подій життя автора, що розміщена на останній сторінці книги, можна краще зрозуміти та відчути поета.

Читать полностью
AlenaRomanova
AlenaRomanova
Оценка:
16

Помню учили мы в школе эти стихи. Помню, что тяжело было их учить и мы толком не понимали, о чем они. Грусть, печаль и злость на всех подряд, поляки, москали и т.д. В общем, 7 часов прослушивания и у меня депрессняк развился ))) Книга "Кобзар" такая же депрессивная , как и гимн Украины, полная безнадёга и никакой надежды на лучшее.

Rozalia_Karmen
Rozalia_Karmen
Оценка:
13
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос — більш нічого.
А серце б'ється — ожива,
Як їх почує!.. Знать, од бога
І голос той, і ті слова
Ідуть меж люди! .....

200 років пройшло з дня народження Тараса Шевченка, а його слова досі живуть і здаються такими сучасними і близькими. Тяжко читати, розуміючи, що за 200 років майже нічого не змінилося.

Все брехня -
Попи й царі...

Та все ж віриться, що колись Україна розквітне.

Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине...
От де, люде, наша слава,
Слава України!
Лучшая цитата
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідий місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі,
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто нігде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів.
В таку добу під горою,
Біля того гаю,
Що чорніє над водою,
Щось біле блукає.
Може, вийшла русалонька
Матері шукати,
А може, жде козаченька,
Щоб залоскотати.
Не русалонька блукає —
То дівчина ходить,
Й сама не зна (бо причинна),
Що такеє робить.
Так ворожка поробила,
Щоб меньше скучала,
Щоб, бач, ходя опівночі,
Спала й виглядала
Козаченька молодого,
Що торік покинув.
Обіщався вернутися,
Та, мабуть, і згинув!
Не китайкою покрились
Козацькії очі,
Не вимили біле личко
Слізоньки дівочі:
Орел вийняв карі очі
На чужому полі,
Біле тіло вовки з'їли, —
Така його доля.
Дарма щоніч дівчинонька
 
 
Його виглядає.
Не вернеться чорнобривий
Та й не привітає,
Не розплете довгу косу,
Хустку не зав'яже,
Не на ліжко – в домовину
Сиротою ляже!
Така її доля… О боже мій милий!
За що ж ти караєш її, молоду?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі?.. Прости сироту!
Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки,
Одна, як та пташка в далекім краю.
Пошли ж ти їй долю, – вона молоденька,
Бо люде чужії її засміють.
Чи винна голубка, що голуба любить?
Чи винен той голуб, що сокіл убив?
Сумує, воркує, білим світом нудить,
Літає, шукає, дума – заблудив.
Щаслива голубка: високо літає,
Полине до бога – милого питать.
 
 
Кого ж сиротина, кого запитає,
І хто їй розкаже, і хто теє знає,
Де милий ночує: чи в темному гаю,
Чи в бистрім Дунаю коня напова,
Чи, може, з другою, другую кохає,
Її, чорнобриву, уже забува?
Якби-то далися орлинії крила,
За синім би морем милого знайшла;
Живого б любила, другу б задушила,
А до неживого у яму б лягла.
Не так серце любить, щоб з ким поділиться,
Не так воно хоче, як бог нам дає:
Воно жить не хоче, не хоче журиться.
«Журись», – каже думка, жалю завдає.
О боже мій милий! така твоя воля,
Таке її щастя, така її доля!
Вона все ходить, з уст ні пари.
Широкий Дніпр не гомонить:
Розбивши, вітер, чорні хмари,
Ліг біля моря одпочить,
А з неба місяць так і сяє;
І над водою, і над гаєм,
Кругом, як в усі, все мовчить.
Аж гульк – з Дніпра повиринали
В мои цитаты Удалить из цитат
Оглавление