Три дня чтения в подарок
Зарегистрируйтесь и читайте бесплатно
Написать рецензию
  • vitac
    vitac
    Оценка:
    18

    Дочитана остання сторінка.
    Закриваю - і ще раз дивлюся на обкладинку.
    Особлива книга, що не забудеться ще довго-довго.
    Неспокійна книга.
    Книга, яку не можна , як то кажуть, «проковтнути».
    Після кожного розділу треба закривати книгу и намагатись вгамувати розбурхані думки та емоції, і думати, думати над кожним прочитаним словом.
    Влучна книга, болісна книга.

    Люди мають свій розум і можуть вибирати, якою дорогою йти. Може, вони для цього й народжуються, щоб робити свій вибір. Тоді видно, ким вони є насправді.

    Особлива обкладинка… і ці червоні плями, такі схожі на кров …А може це і є кров, кров головної героїні Лєни , кров її Голгофи, кров її жертви, що, здається, так і не була прийнята суспільством.
    І ця маска на обличчі …, а що там – під маскою?

    ...Є два види слабкості…Слабкість через нікчемність і слабкість через невинність. Мені не шкода тих, що слабкі, бо нікчемні. Але слабких, бо невинних треба захищати. Це місія моя…

    Дуже хочеться, щоб цю книгу прочитали як мога більше людей. Хочеться вірити, що через читання и сприйняття написаного можна стати кращим.
    І ще, я думаю, що кожен з нас іноді буває Лєною, але тільки одинці можуть винести цей тягар до кінця.

    Я не вірю, що є зло, яке мусить бути покарано, але вірю, що є безсовісні люди, яких можна перевиховати. Вони не злі, а просто безсовісні. Совісті не мають ті люди, які з невідомих причин забули, що вони смертні. Коли їм нагадати, вони можуть стати кращими.

    Ще раз дивлюся на обкладинку. Подивіться й ви.
    Гляньте, червона пляма, біля обличчя, перетворилося на танцюючу балерину, що стоїть на одній нозі, а одна рука скинута до верху. Так, це танець – і він прекрасний.
    Я не вірю в те, що це випадковість.
    Я вірю в те, що в нас є НАДІЯ.
    Але,

    ми знаємо, що є зло, але що таке добро, га?
    Читать полностью
  • LeRoRiYa
    LeRoRiYa
    Оценка:
    15

    Таня Малярчук сама по собі не просто письменниця, а таке ж "випадкове чудо", як і її головна героїня Лєна. Це була справді дивна, цікава й зворушлива історія, яка захопила з першого слова й не відпускала до останнього.
    Це перша книжка Тані Малярчук, яку я прочитала. Випадково побачила її на полиці в магазині Клубу Сімейного Дозвілля і подумала: а чому б не купти? І не пошкодувала.
    "Біографія випадкового чуда" зачудовує! Рекомендую небайдужим людям. Не пошкодуєте, читайте!

  • Vira_v
    Vira_v
    Оценка:
    14

    Таня Малярчук не перестає вражати. Ця молода письменниця ще не написала свою кращу книжку, і це прекрасно, тому що кожна наступна все "смачніша".
    Мова і стиль "Біографії випадкового чуда" - як і в попередній книзі авторки ("Звірослов"). Уточнюю, тому що першій книжки Малярчук були геть іншими: то була містична література, останні ж - певно, щось, що літературознавці назвали "містичний реалізм".
    Про героїню "Біографії випадкового чуда" - Лєну - навіть перегорнувши останню сторінку важко втиснути в якусь людську класифікацію. Якщо герої "Звірослову" були представниками (як би так етичніше висловитись?) "плебсу", то Лєна ніби то теж із цього середовища, але ніби то й ні. Її оточують герої "Звірослову" - нещасні, із простими потребами для щастя, із вразливими серцями, із простими житейськими істинами. Лєні болить доля кожного з них (її хвороба - "комплекс героя-рятівника"), вона вміє не просто співчувати - вона не вміє вчасно опустити очі, і врешті це вирішує всю її модель поведінки.
    Лєна говорить прості-прості істини - такі прості, що аж дивно: в які ж хащі "псевдофілософії" ми залазимо, щоб збагнути те, що Лєна має як вроджене знання. Вона говорить істини короткими реченнями - і їх легко зрозуміти. Лєна живе серед див, які відбуваються так просто і буденно, що, читаючи, починаєш озиратись в пошуках чогось подібного. Взагалі ця книжка наполегливо і з перших сторінок переконує: дива є. Такий собі рефрен - аби читач добре засвоїв урок. І аби повірив.

    Я зрозуміла для себе одну важливу річ: автори, які мають непересічний талант, пишуть так, що їх зрозуміє будь-яка людина. З будь-якою освітою, рівнем IQ, незалежно від того, ЩО вона очікує від книги і що шукає. "Біографія випадкового чуда" - і для читачів Донцової, і для читачів Маркеса. І ті, і ті знайдуть в книзі своє.

    Якщо все максимально спростити, буквально до кількох фабул, то я би сказала, що ця книга навчить:
    1) вірити в дива;
    2) дієво співчувати;
    3) бути відвертим і прямим;
    4) ідеалізувати добро;
    5) вірити в людей;
    6) як і навіщо боротися з вітряками;
    7) не залишатися байдужим до світу, в якому живеш.

    Можливо, все це звучить занадто пафосно. Але я не навмисно. Почитайте - і ви зрозумієте, що я мала на увазі)

    Читать полностью
  • unintended_mmm
    unintended_mmm
    Оценка:
    10

    Таня Малярчук чудесная, Таня Малярчук интересная, Таня Малярчук неповторимая. Она и её книги – не от мира сего. И именно это меня всегда привлекало в её творчестве. Именно эта изюминка не оставляла меня равнодушной после прочтения очередного её детища. Ее герои – странные. Но сквозь эту странность очень часто в них находишь себя. Причем не сразу это осознавая. Тем интереснее.

    Главная героиня этой книги – Лена, и правда, как сказано в аннотации, очень смахивает на такую себе украинскую Амели Пулен. И как в фильме про любительницу совать свой нос в чужие жизни - Амели, в книге Тани Малярчук так же серьезные проблемы показываются через смех и иронию. О грустном с юмором. Книга получилась ну очень злободневной. Там показано время, когда Украина только-только стала независимой. И читая это, понимаешь, что с тех пор, в глобальном смысле, мало что изменилось. Все та же разруха, все те же отчаянные попытки подняться с колен. Перед взором читателя одна за другой возникают жутковатые картины повседневности постсоветской Украины. Вся скукоженная и уродливая гримаса Системы предстает перед читателем во всей своей неприглядности.

    Что ни страница – то цитата. А порой, мне доводилось выписывать целые абзацы, так как выкинуть совершенно нечего. На самом деле, в этом отношении, эта книга очень напомнила мне книгу Джонатана Фоера «Жутко громко и запредельно близко». Есть ещё один фактор схожести этих двух книг: в них нет заумных оборотов речи, язык написания довольно прост и понятен, тем не менее, на каждой странице, в каждой строчке заложен глубокий смысл, который внимательный читатель всегда разглядит.

    В общем, без всяких сомнений, добавляю эту книгу в папку «Любимые» и с нетерпением жду новой качественной литературы от Тани Малярчук.

    Читать полностью
  • Angek
    Angek
    Оценка:
    10

    Не стоило брать эту книгу в игре, где рецензии обязательны, так как она явно получится слишком личная и слишком сумбурная. Но попытаюсь совладать с эмоциями и написать отзыв более или менее объективно.

    Дочитала я ее поздно ночью и до утра так и не смогла уснуть...Тяжелая книга. Равнодушной точно не оставляет.
    Думала ли я, что книга с такой чудаковатой обложкой и названием способна быть наполнена такими изощренными пытками совести и разума - нет, даже не предполагала.
    Біографія випадкового чуда - именно та книга, которая написана легко и даже с юмором, но буквально после каждой строчки хочется взять веревку и повесится, или застрелится, в общем, совершить самоуничтожение любым доступным способом - при этом улыбаясь во весь рот.

    Нельзя мне читать такие книги. Они надолго выбивают из колеи. Да, именно той, налаженной колеи, по которой я тащу свою ношу и стараюсь поменьше смотреть по сторонам и, да, отворачиваться в нужный момент. Иначе - читайте выше.

    А главная героиня уже одним своим именем Лєна бросила вызов Системе. И на протяжении всей книги мы видим ее борьбу. Были моменты, когда мне казалось, что вот, наконец-то она сумела, она победила! Но...в итоге, даже ее маленькие подвиги Система оборачивала в свою пользу. Если коротко, одной строчкой описать книгу, то у меня вышло бы так: все началось плохо, дальше было все хуже и хуже, а в конце она улетела. Да... Улетела? Чудо? Сомневаюсь. Система чудес не допускает. И герои долго не живут...
    Сразу приходит на ум строчка из песни "Тартака":

    Я не хочу бути героєм України –
    Не цінує героїв моя країна!...

    Подытожу (попытаюсь) это сумбур: книга стоит того, чтобы быть прочитанной, но, лично для меня, это был первый и последний раз когда я взяла ее в руки. Могла бы стереть себе память - стерла любые воспоминания о ней. Слишком много в ней правды, слишком болезненна эта правда.

    Читать полностью