Дочитана остання сторінка.
Закриваю - і ще раз дивлюся на обкладинку.
Особлива книга, що не забудеться ще довго-довго.
Неспокійна книга.
Книга, яку не можна , як то кажуть, «проковтнути».
Після кожного розділу треба закривати книгу и намагатись вгамувати розбурхані думки та емоції, і думати, думати над кожним прочитаним словом.
Влучна книга, болісна книга.
Люди мають свій розум і можуть вибирати, якою дорогою йти. Може, вони для цього й народжуються, щоб робити свій вибір. Тоді видно, ким вони є насправді.
Особлива обкладинка… і ці червоні плями, такі схожі на кров …А може це і є кров, кров головної героїні Лєни , кров її Голгофи, кров її жертви, що, здається, так і не була прийнята суспільством.
І ця маска на обличчі …, а що там – під маскою?
...Є два види слабкості…Слабкість через нікчемність і слабкість через невинність. Мені не шкода тих, що слабкі, бо нікчемні. Але слабких, бо невинних треба захищати. Це місія моя…
Дуже хочеться, щоб цю книгу прочитали як мога більше людей. Хочеться вірити, що через читання и сприйняття написаного можна стати кращим.
І ще, я думаю, що кожен з нас іноді буває Лєною, але тільки одинці можуть винести цей тягар до кінця.
Я не вірю, що є зло, яке мусить бути покарано, але вірю, що є безсовісні люди, яких можна перевиховати. Вони не злі, а просто безсовісні. Совісті не мають ті люди, які з невідомих причин забули, що вони смертні. Коли їм нагадати, вони можуть стати кращими.
Ще раз дивлюся на обкладинку. Подивіться й ви.
Гляньте, червона пляма, біля обличчя, перетворилося на танцюючу балерину, що стоїть на одній нозі, а одна рука скинута до верху. Так, це танець – і він прекрасний.
Я не вірю в те, що це випадковість.
Я вірю в те, що в нас є НАДІЯ.
Але,
ми знаємо, що є зло, але що таке добро, га?