Отзывы на книгу «Зозулята зими»

Вийшло так, що я знала про майбутню появу цієї книжки ще з осені. Прогнозувалося, що видавництво "Клуб сімейного дозвілля" порадує цією книжкою своїх читачів під Новий рік. Вийшло трохи пізніше. Але я все одно радію, що встигла прочитати її ще зимою. Тим паче, лютий "порадував" нас абсолютно зимовою погодою - завірюхами, ожеледицею, кучугурами снігу вздовж доріг та слизькою плиткою тротуарів.

В таку погоду особливо приємно читати Дару Корній - в один з останніх днів перед стартом нового семестру в університеті, лежачи під теплим пледом у затишній кімнаті.

Досить несподівано було побачити на обкладинці одразу два імені - Дару Корній, яку я обожнюю й завжди чекаю нових книжок та Талу Владмирову - абсолютно незнайому мені письменницю (хоч про те, що книжка написана в співавторстві, я також знала).
Стиль оповіді - від першої особи кількох абсолютно різних людей - це дуже незвично для Дари Корній, проте письменниця цілком впоралася, в чому я й не сумнівалася, бо талант є талант за будь-яких умов і обставин.

Трохи про героїв. Є українське місто, яке виступає місцем основних подій роману. Є також його мешканці (Олег та його бос Мстислав Маврикійович з родиною, приватний детектив Арсен, синок крутого батька - Ілько, таємнича вдова Марина Іпатіївна...) й випадкові люди, що потрапляють сюди під Новий рік (молода дівчина Руслана, яка нібито володіє незвичайними здібностями, дружина її брата - Тетяна, а також не зовсім звичайна дівчина Інна). Події, що розгортаються в романі, описують нам п'ятеро людей: Олег, Руслана, Арсен, Тетяна та Інна, кожен з них має свою долю, свої проблеми, свої прагнення, свої скелети в шафі. А тим часом в місті починають один за одним гинути впливові люди,а назовні спливає фатальний "список приречених на смерть"...

При цьому містом блукають привиди, відьми, упирі й діти-потерчата - неприкаєні душі... То що тут таке коїться - містика? Чи все-таки то вправний абсолютно живий ляльковод смикає за ниточки? Особисто я знайшла відповідь на це питання за кілька годин, бо не змогла закрити цю книжку, не дочитавши її до кінця.

Дуже зворушила мене історія Єви (Евеліни) - сестри Олега, юної талановитої художниці. Один з улюблених моїх персонажів серед тих, яких створила Дара Корній.

Це одна з найкращих книжок, які я читала останнім часом. Раджу всім. Як на мене, це зразок українського магічного реалізму.

Ух! Морозом по коже продирает! В тему, в тему. Зима, снег, что-то странное мерещится в сумерках. И вроде надумано, вроде как верить нечему, когда количество ведьм и ведьмаков на метр квадратный зашкаливает, а я такое вообще терпеть не могу, но вот оторваться, уйти, отвлечься - это нет. Как так? Ведь не ясно, что происходит. Вообще не ясно. А надо выяснить. Потому что непонятно, что и как. Вообще непонятно. И вот, почти грызя ногти, но все же не грызя, а ограничиваясь всего лишь истерических постукиванием ногой об диван, читаешь, читаешь, читаешь... И радуешься, что есть добрые люди с классными советами.

Не белые и не пушистые герои. Почти все. Кроме Русланы, конечно. Но какие-то человечные. Да и вся их непушистость остается где-то за кадром. В кадре они как раз обычные, в меру добрые, в меру нервные люди. Только вот все - со скелетами в шкафу и с разными-всякими заморочками. Но все, как один, готовы стать стеной за Руслану. А ту так и тянет в город, где один за другим гибнут сильные мира сего. И все - при странных обстоятельствах, которые вроде как исключительно несчастным случаем и можно назвать, но вот частота случаев заставляет сильно задуматься. Конечно, там где больших денег много, случайностей мало. Но если куча свидетелей есть, видевших, что ничего странного не было, то зачем же эти странности искать?

Но Арсен и Олег, то ли друзья, то ли враги, знают чуть больше, чем остальные. А еще знают, что и они в этом списке смертников, а значит, надо что-то с этим делать. Например, искать пути выхода из ситуации.

Уж не знаю что это. Наверное, мистический триллер. Хотя в терминологии не сильна. А вот за то, что чтиво увлекательное, хоть и не суперинтеллектуальное, ручаюсь.

Книга відверто не сподобалася. Насамперед, це абсолютно точно не мій жанр. Пройшли повз мене усі вампірські саги, а також власне українські містики-характерники. Як людина, яка міцно стоїть на землі, вірю в реальне, бо часом саме від реальності мурашки по шкірі.
Сюжет не видався мені цікавим. Не було ні страшно, ні захоплююче. Зозулята (чомусь саме зими, а не літа чи осені, скажімо) стають знаряддями злочинів у такому собі місті N, де, між іншим, відсоток усіляких непростих людей/не-людей зашкалює. І про це майже весь текст. У такі моменти хотілося викинути книгу у вікно. От вже правда, що папір усе стерпить. Є, звісно, тут і реалізм, його мізерно мало, але, як на мене, це найкращі епізоди книги. До речі, фінал теж абсолютно нереально-приторний.
Єдина перевага книги - непогана мова. Непогана, бо є там моменти суржику та жахливої англійської.

Для тех, кто читает на русском

Дальше...

Книга откровенно не понравилась. Прежде всего, это абсолютно точно не мой жанр. Прошли мимо меня все вампирские саги, а также собственно украинские мистики-характерники. Как человек, который прочно стоит на земле, верю в реальное, потому что иногда именно от реальности мурашки по коже.
Сюжет не показался мне интересным. Не было ни страшно, ни увлекательно. Зозулята (почему-то именно зимы, а не лета или осени, скажем) становятся орудиями преступлений в некоем городе N, где, между прочим, процент непростых людей / не-людей зашкаливает. И об этом почти весь текст. В такие моменты хотелось выбросить книгу в окно. Вот уж правда, что бумага все стерпит. Есть, конечно, здесь и реализм, его ничтожно мало, но, по-моему, это лучшие эпизоды книги. Кстати, финал тоже абсолютно нереально-приторный.
Единственное преимущество книги - неплохая речь. Неплохая, так как есть там моменты суржика и ужасного английского.

Кожна книга Дари Корній - то своєрідна знахідка і "Зозулята зими" - не виключення, бо жодної україномовної письменниці я не читала з таким захопленям. Отже, ця книга не те що просто не гірша за всі попередні, вона докорінно інша! Інколи мені було її тяжко читати, бо здавалось, що між частинами(особливо напочатку) зовсім не має зв'язку, але це не так. У книзі багато сюжетних ліній, що тісно пов'язані між собою. На цю книгу мені знадобилося трохи більше часу, ніж на усі інші, але вона безперечно заслуговую на увагу. Мені взагалі здається, що свівавторство, дуже вдалий крок у творчості Дари Корній. Книга надзвичайна. Сучасна магія, реальна, жива, буденна, чи може просто дійсніть на межі з маренням хворої уяви? Вирішувати читачеві. Цікавий сюжет. Є в ньому щось нове, невимушене, наче сілька легенда чи оповіданнячко, яке поночі один одному переказують та жахаються, щоб у темному кутку не привиділось, хоч книга, я наголошую, містично не страшна, є в ній щось інше і я вважаю, це інше - сумління. Адже хто сказав, що маленька дитина, то янголятко? В цій книзі невинність крокує поряд із жорстокістю, а дитячі посмішки і малюнки на снігу змушуть дорослих замислитись про своє життя і може врешті щось змінити. І звичайно в цій книгзі є янгол(чи може декілька), бо в кожної людини має буди янгол... Захоплююча історія.
Єдиним невдалим вчинком письменниць я ввважаю фінал. Мені здається, що в такій книзі він потрібен бути більш буденним.

Книга мені по-справжньому не сподобалась. Для мене взалі видалися дивні події у цій книзі. Можливо вона просто не для мене. Я не можу нею захоплюватися, хоча це своєрідна українська містика. Після прочитаного мало що залишилося у пам'яті. Читаючи, інколи дивувалася, що саме відбувається у творі.
Можливо, для когось вона стане сенсацією, але на мене справила не найкраще враження.