Неймовірно відверта та болюча книга. В ній стільки правди, яку потрібно знати кожному. Книга про велику трагедію українського народу, про геноцид, про знищення народу як такого. Про Голодомор 1932-1933 років.
Звичайнісіньке село на Луганщині – Підкопаївці. Люди тут працьовиті, та й земля віддячує добрими врожаями. Мирно плине ріка життя. Люди обробляють землю, вирощують домашню худобу, збирають урожай та думають про наступну посівну; закохуються, одружуються, народжують діточок, а в неділю ходять до церкви. Тихе мирне сільське життя. Якою ж контрастною виявилася оповідь Світлани Талан в наступній частині твору!
Колективізація, заснування колгоспів, примусові роботи, конфіскація майна та розкуркулення і найвище «досягнення» радянської влади – Голодомор. Автор на прикладі родини Чорножукових показує весь трагізм тих чорних днів. Смерть на кожному кроці, людожерство, крадіжки, вбивства. Голод повністю знищив у людині все людське. Люди стали просто кволими звірами з блискучими очима та пухлими животами. Як же це все страшно! Просто бракує слів, щоб описати всі жахіття. А найстрашніше те, що це все правда. Це все було насправді, це не вигадки!
Такі книги потрібно читати, щоб навчитися цінувати те, що маєш. Як ми (українці) взагалі вижили!?