Три дня чтения в подарок
Зарегистрируйтесь и читайте бесплатно

Оголений нерв

Добавить в мои книги
29 уже добавили
Оценка читателей
3.71
Написать рецензию
  • Natali39419
    Natali39419
    Оценка:
    30

    Боялась брати в руки цю книгу. В основному через те що події про які тут йдеться були нещодавно і час ще не встиг розставити все крапки над "І". Та й тема незвичайно болюча та зачіпає за живе. Мабуть. у нас в країні не лишилось жодної людини на яку б не вплинула б війна: на когось менше, на когось більше. І, як на мене. всі солідарні в бажанні, щоб все якнайшвидше закінчилось, а от яким буде кінець в кожного своя уява. Всі ми пережили нелегкий період і не легше буде найближчим часом, адже війна продовжується.
    І от перед нами постає місто з самого пекла, місто в якому більшість людей хочуть в Росію, йдуть на референдум, підтримують сепаратистів і т. д. Я, як житель північної України не дуже уявляю, що там відбувається, які там настрої. Та й , якщо чесно, то важко було повірити у всі телевізійні байки. На щастя маю знайомих, які проживають в невеликому містечку неподалік Луганська. Так, от до чого я веду. Я не вірю цій книзі. Складається враження, що вона написана в стилі ура-патріотизму. В ній немає сірого є лише чорне або біле. Два абсолютно протилежні полюси: практично ідеальні патріоти України та навдивовижу рідкісні негідники, що підтримують сепаратистів.
    Може я помиляюсь, але складається враження, що це якесь політичне замовлення. Коли зараз переглядаю новини по телевізору, то складається вираження, що ми нічим не кращі за окупантів: ті говорять, як у нас все погано, а наші не втомлюються обливати брудом їх. Але ж недоліки є у обох. Українські солдати теж не ангели з крилами та й не лише солдати, а й всі інші люди теж.
    Загалом склалося враження, що події і переживання описані в книзі, якісь несправжні чи то пак штучні. І все це лише для підвищення хвилі патріотизму, який почав здуватися. Я люблю свою країну, але я ненавиджу те, що з нею зараз роблять. Я як усі хочу миру, але як на мене це все буде не скоро.
    Але це лише моя думка....

    Читать полностью
  • yndhoine
    yndhoine
    Оценка:
    30

    Рецензия отредактирована. Первая публикация была удалена администрацией сайта из-за многочисленных жалоб на разжигание межнациональной розни и инакомыслие в целом. Вырезано более шестидесяти процентов. Всем спасибо.
    Произведение хорошее. Правда хорошее. Вначале автор размеренно вводит нас в суть происходящего. Грамотно знакомит с героями. Рассказывает их прошлое и настоящее. События текут вяло, но с каждой прочитанной страницей набирают оборотов и уже все, ты, читатель, попал. Свои проблемы и невзгоды уходят как-бы на второй план, и ты сидишь, схватившись оцепеневшими пальцами за книгу и листаешь страницу за страницей в непреодолимом желании знать: а что же дальше? Столь глубокое погружение в книжный мир, безусловно, обеспечено талантом автора.
    Произведение очень обширное и упомянуть все действующие лица, не утомив читателя это рецензии не представляется возможным. Книга хороша в целом. Очень интересна и трогательна. Да что там, я плакал раза четыре за время чтения, а это, как по мне, безупречный талан и всецело заслуга автора. Кому интересна тематика - читать обязательно. Кому нет - просьба пройти мимо.
    Долго думал, ставить 9 или 10 баллов и остановился на 9, потому что в тексте все же присутствуют недочеты, ошибки и сюжетные ляпы, которые попадались моему внимательному глазу. В целом - это практически шедевр, жемчужина, вид которой еще на долгое время останется в моей памяти и я непременно посмотрю на нее вновь, спустя время.

    9/10

    Читать полностью
  • Vikulaska
    Vikulaska
    Оценка:
    23

    Ця книга схожа на щоденник з окупованого міста. На крик згорьованої душі. Як мешканка Донбасу, я можу запевнити - все, про що написала авторка - правда. Правдиві і події, правдиві і настрої сепаратистів, правдиві і почуття людини, яка всією душею любить свою Україну і їй дуже боляче від того, як її плюндрують загарбники, найманці і місцеві навіжені... У моєму селищі теж зривала державний прапор купка місцевих мерзотників за моральної підтримки 80 % населення, теж проводили "референдум", на який радісно збігалися святково вбрані пенсіонерки та "робітничо-селянська маса". Роскол у сім`ях на почві війни - це, нажаль, таке явище, яке тут не викликає вже здивування... Знаю родину, де старший син, який живе у Криму, порвав стосунки з батьками і молодшим братом, бо вони за Україну. А подругу і її чоловіка обізвала рідна мати "проклятими фашистами" теж тільки за те, що вони люблять свою країну... І таких прикладів безліч. Як багато було знищено дружніх стосунків та стосунків між рідними! З родичами в Росії взагалі неможливо розмовляти - суцільні зомбі. Вата в Донбасі ненавидить всіх за те, що вже багато хто розуміє, що помилилися і ця помилка коштувала багатьом життя, здоров`я та майна.
    В мене, як і у автора, велика любов до України прокинулася тоді, коли я могла втратити її. Це так невимовно тяжко і несправедливо, коли можеш в одночас втратити свою країну... Тепер для мене, як і для багатьох українців, настільки дороге все, що пов`язано з Україною! Серце співає, коли бачиш український прапор, герб, вишиванки та чуєш гімн! А я не була під окупацією, лише була на півкроку до неї. Тому я тільки можу уявити, наскільки тяжко було і є патріотам на тих територіях, по яким своїми брудними сапогами пройшлися російські загарбники...

    Ви навіть не уявляєте, які ви тут щасливі... Люди вважають, що щастя - це коли будинок з ремонтом та новими меблями, а холодильник наповнений вщент. Або коли навколо рідні люди, діти, друзі... Але навіть тоді людина не може бути щасливою, якщо в неї відібрали свободу і волю. Спокійно ходити вулицями - щастя. Вільно говорити - щастя. Бачити рідний прапор - також щастя. Бути впевненим, що завтра у твоє тіло не вп`ється куля - щастя. Навіть вдягти своє національне вбрання - теж щастя
    Читать полностью
  • Irin_i
    Irin_i
    Оценка:
    5

    В мене, напевно як і в кожного читача, є списочки книг, які б він хотів прочитати на рік чи на якийсь період. Так було і в мене. Проте вихід цієї книги відніс на другий план мій віш лист на рік. Я взяла до рук цю книжку позачергово.Напевно через актуальність подій на Сході країни.
    Книга про звичайну українську родину,яка жила у хвилинах радості та відчаю.Проте в один момент постукала у їхні двері,як непроханий гість, війна.Розставила рідних людей по різні сторони барикад.Увійшла у домашній затишок і розколола його на шматки.Нещодавно такі рідні люди,які сиділи за одним столом,ділили свої перемоги і поразки в одну мить стали чужими.Невже так може бути?Кожен з нас може задати собі це питання.Війна це ж для кожного спільне горе.Чого ж вона розірвала сімейну ниточку?Родина Насті це прототип певних сімей в Україні,оскільки я вважаю,що ситуація,яка склалась вілбилась не на одній родині,колективі.Більше того, в самій країні відбулась тріщина.У кожного своє бачення і ставлення на події на Сході України.
    Окрім цього,книга показує ставлення мешканців Донбасу до мешканців Західної України та ситуації в АТО,Майдану.
    Мені книга сподобалась.Багато вражень та емоцій інколи приємних,а були й такі,які подекуди викликали сльози.
    P.S Для тих хто не знає письменниця планує написати продовження книги про подальшу долю героїв,у випадку буде по душі читачам:)Я вже чекаю на неї:)

    Читать полностью