«Гімн демократичної молоді» читать онлайн книгу 📙 автора Сергій Жадан на MyBook.ru
Гімн демократичної молоді

Отсканируйте код для установки мобильного приложения MyBook

Недоступна

Премиум

3.75 
(4 оценки)

Гімн демократичної молоді

137 печатных страниц

Время чтения ≈ 4ч

2007 год

0+

Эта книга недоступна.

 Узнать, почему
О книге

«Гімн демократичної молоді» – шість ліричних історій про розвиток середнього бізнесу в умовах формування відкритого суспільства. Сюжет книги поєднує в собі ліричну оповідь із фаховими публіцистичними розвідками, присвяченими легалізації тіньового сектору економіки. Все, що ви хотіли знати про дружбу і вірність менеджерів середньої ланки, але не знали в кого спитатись.

читайте онлайн полную версию книги «Гімн демократичної молоді» автора Сергій Жадан на сайте электронной библиотеки MyBook.ru. Скачивайте приложения для iOS или Android и читайте «Гімн демократичної молоді» где угодно даже без интернета. 

Подробная информация
Дата написания: 
1 января 2006
Объем: 
247968
Год издания: 
2007
Время на чтение: 
4 ч.
Правообладатель
1 661 книга

AlexSarat

Оценил книгу

Дуже неоднозначне ставлення в мене до цієї книги, тому такий буде й відгук на неї. По-перше, що мені сподобалось в цій роботі пана Жадана? Це образи, якими пронизана вся його книга, де в самій назві ми вже можемо бачити неоднозначність та багатошаровість посилу, що нам намагається докинути Жадан: гімн — розповідь, молодь — нові підприємці, котрі тільки починають розуміти з чого складається цей світ поза кордонами колишнього Радянського Союзу, демократичної — себто нової, можливо посттоталітарної, котра не бачить меж між бізнесом і собою, а також своєю діяльністю і законами.

А взагалі описання буремних 90-х — певна візитівка Сергія Жадана, до речі, котрий є харків'янином, як і я. Ось, і в цьому теж є певна проблема для читачів зі всієї України та можливо світу, тому що Сергій звертається до дуже багатьох харківських фішок. Наприклад, в цій книзі він часто звертається до одного харківського району під назвою Тракторний завод (або просто ХТЗ), при цьому прямо не вказуючи, що за славу завжди він мав (а насправді цей район оспіваний нами не самими теплими словами), хоча десь він тонко і намагається це показати, але йому це не вдалось. Так це бачу і розумію я.

Але ще хотілось би окремо проаналізувати кожну розповідь чи кожний крик Жадана із цієї книги-збірки:

Дальше...

1). "Власник найкращого клубу для геїв". Така гучна назва, котру можно було би розкрутити на п'ять балів, але цього йому не вдалося зробити, для мене так точно, поясню чому. Просто після цієї історії я хотів видалити цю книгу зі свого гаджету, але я досить терплячий. Що було не так? Для мене майже все, хоча розумію усю філософську глибину Жаданівського розуму, але такий крайній песимізм не до моєї душі, не зійшлися характерами ми. Але далі ще було ...
2). "Балада про Біла і Моніку". Як для мене, дуже багато безглуздих роздумів про корпоративізм та любов, хоча й бачив, що автор досить обізнаний в цих темах, але сама історія не має логіки. Вибачте, але я дуже критичний став в останній час. Дорослішаю.
3). "Сорок вагонів узбецьких наркотиків". Тут же пішло ближче до теми, але загалом дуже багато всякого безглуздя, хоча сатири в Жадана досить для всіх. Образи блискавичні, як він висміяв нових бізнесменів й старих комуняк, і все це за одну промову одного студента, красиво і місцями дуже справедливо. Але з тьотею Євою можна було і полегше бути. Чи Жадан в жінках розчарований, чи я чогось ще не розумію? Час покаже.
4). "Особливості контрабанди внутрішніх органів". Тут все вже більш серйозно, і справа не тільки в порнографічних сценах, але й в самому зображенні особливостей української митниці та її обдурювання усіма шахраями.
5). "Хай священик договорить, все найсмішніше там у кінці". Тут все можна описати одним висловом: як люди в 90-х жили чи виживали, невже так можна було впасти? Пострадянське мислення, що ж тут поробиш з ним? Це треба просто пережити. Але Сергій Жадан хоче все і одразу, так він виглядає в своїх творах і реальних політичних мітингах (просто сам бачив, в одному ж місті живемо).
6). "«Металіст» лише для білих". Проблема співіснування радикальних і не дуже інтелігентних харків'ян та нашими друзями зі Сходу, дуже актуально й зараз, тому чому бути — того нам не минути. Дуже красиво та сатирично завершує свою книгу наш любий автор, при цьому критикуючи все і всіх навколо. Чи справедливо це? Для когось так, а для когось це дурню, а ще комусь просто байдуже.

Ось кричить нам тут Жадан в своїх творах, показує, що не треба забувати наше таке недалеке минуле, а його ніхто не чує, навіть на мітингах. Тут про Сергія Жадана та його роботу можна сказати дуже просто: людина з нашого міста, але не з нашої планети, подобається це комусь чи ні.
Дякую за увагу!

3 мая 2014
LiveLib

Поделиться

summertime

Оценил книгу

одна из самых тонких книг Жадана, самая, наверное, житейская и построенная на на психологических зарисовках. Безумно понравилась "Балада про Біла і Моніку". Что мне еще нравится в книгах Жадана (кроме всего прочего - того, чего я не могу выразить словами и что построено на ощущение родственного, близкого мне восприятия реальности) - это влюбленность в вокзалы, поезда и дороги.

28 января 2011
LiveLib

Поделиться

JustFreya

Оценил книгу

местами смешно,местами грустно...книга отличнейшая,может потому что была прочитана именно в подходящем для нее настроении

23 февраля 2009
LiveLib

Поделиться

Саме радість колективної праці допомагає тобі продертись крізь чергову депресію, і продершись, ти дивишся за вікна офісу, на осінні дерева, на їхню вертикальну глибоко прокреслену графіку й раптом усвідомлюєш, що ось знову прийшла осінь, і повітря прогрівається щоразу довше, і дерева стоять такі строгі й аскетичні, ти дивишся на все це і меланхолійно думаєш, що в такому офісі добре працювати, такої осені добре думається, а на таких деревах добре повіситись.
14 октября 2017

Поделиться

дивідуальну закоханість, хоча б тому, що нею завжди можна поділитись із трудовим колективом.
14 октября 2017

Поделиться

у ось, все гаразд, ось у них все має вийти, вони добре виглядають разом, вони гарна пара і в них будуть гарні діти, а якщо дітей у них і не буде, гірше від цього теж нікому не стане, головне, щоб вони довіряли одне одному, не закривались, як важковаговики на рингу, вміли говорити про очевидні речі, про свої таємні бажання, навіть якщо ці бажання зводяться до одного, а так, зазвичай, і стається. Але минає час, і знову повторюється те саме – паузи в спілкуванні, напруженість у розмовах, якісь моральні принципи, котрі невідомо звідки беруться і незрозуміло куди потім зникають, усе як завжди – вони сидять в одній кімнаті, по різні боки одного ліжка і роблять собі на шкірі глибокі болючі надрізи, дивлячись, чий надріз буде глибший і болючіший. А після цього змучено розходяться, довго заліковують свої надрізи, будь-що намагаються залікувати їх, так щоби найменшої згадки не лишилось, і якщо й зустрічаються після цього, то хіба що у вагонах підземки, їдучи, як і раніше, в одному напрямку. Корпорація поступово перебирає на себе надлишок їхнього психозу, і ти сам починаєш розуміти – радість колективної праці куди привабливіша за ін
14 октября 2017

Поделиться

Автор книги