Три дня чтения в подарок
Зарегистрируйтесь и читайте бесплатно

Цитаты из Боб. Історія з книги «Месопотамія»

Читайте в приложениях:
25 уже добавило
Оценка читателей
3.0
  • По популярности
  • По новизне
  • «Смерть, – писав Боб безпосередньо перед відльотом, сидячи в терміналі й очікуючи на посадку, – часто вводить нас в оману своєю присутністю. Іноді ми сприймаємо її появу на свій рахунок, хоча поява її не обов’язково стосується саме нас. Смерть присутня в нашому житті як любов, як довіра або ностальгія. Вона виникає нізвідки, вона рухається своїми напрямками, і годі навіть мріяти якось на ці напрямки
    В мои цитаты Удалить из цитат
  • любити, виховуються заради того, готуються до великої пори кохання й відданості, до щемкої залежності від очікувань та розставань. Чоловіки знають про це й теж готуються до того, що їм доведеться в їхньому житті мати справу з жінками, ніжність яких є невичерпною, а пристрасть – некерованою. Там, де я живу, – сказав він, – стільки любові, що чоловікам немає сенсу кидати своїх жінок: усе одно рано чи пізно вони закохаються в них знову.
    В мои цитаты Удалить из цитат
  • вона. А секс, – пояснив Боб, – вони сприймають як найвищий вияв своєї любові, як найтоншу межу своєї прив’язаності, за яку так страшно заступити, але від якої так важко відмовитись. Вони й виростають
    В мои цитаты Удалить из цитат
  • закинула її сюди (не найгірший для тебе варіант), і ось тепер вона мусить займатись цією не надто шляхетною справою (так займайся ж, хулі), але вона вірить, що все стане на свої місця (ну, це навряд) і вона отримає-таки вищу освіту (хіба в Україні, мем). А ваші жінки, – запитала вона в Боба, – вони які? Наші жінки, – відповів їй на це Боб, – мають одну дивну властивість: вони вагітніють поза сексом. Як це? – не зрозуміла вона. Так, – підтвердив Боб, – вони запліднюються, мов квіти: вітром і сонячним промінням. Вони використовують для цього бджіл і метеликів, вони підставляються навесні сонцю та місячному сяйву й несуть свій тяж легко й радісно, ніби нове знання, отримане у вищій школі.
    В мои цитаты Удалить из цитат
  • що сталися з ним у цьому житті, що він розгледів у прозорій незворушній темряві, скажімо, найкрасивіші жіночі обличчя, що вийняв із закамарків минулого свої найбільші мрії та сподівання, але ні, нічого подібного: механіка жіночої ніжності, тяглість інтимної праці роблять зазвичай своє солодке діло, тож не минуло й кількох хвилин, як усе щасливо для всіх присутніх завершилось, без жодних фінансових ускладнень, без жодних несплачених боргів і невиконаних обов’язків. Вона витирала його паперовими рушниками, він дивився на її темний обрис і згадував, як пальці його натрапили на тонкий, ледь відчутний шрам під її грудьми, очевидно, після того, як вона закачала собі під шкіру весь цей пластилін, від чого груди її стали ніжними й пружними, ось тільки шрами нікуди не зникли. І не зникнуть уже ніколи.
    Потім вона якийсь час сиділа з ним у напівосвітленій кімнаті, всіляко вдаючи, що ніхто нікуди не поспішає, що до клієнта тут ставляться з повагою, що її цікавить не лише те, як він це робить (тим більше, кого це могло зацікавити?), а й чим він живе, тож вона спробувала з ним поговорити і розповіла про себе, сказала, що сама вона стовідсоткова американка (велика радість, подумав він), із порядної родини (воно й видно, спало йому на думку)
    В мои цитаты Удалить из цитат
  • ні з чим, – давай так: докинь ще півсотні, дозволю взятися за груди. Що дозволиш? – не зрозумів Боб. Але вона вже вивільнила свій дивовижний космічно-синтетичний бюст. І вже гойдала ним у синьо-рожевих сутінках цієї фотолабораторії, і що йому лишалось робити. Доберуся до літака зайцем, – подумав Боб. Мем, – сказав тихо, проте впевнено, – ось усе, що лишилось. Тут немає півсотні, але ж і я нічого вже не хочу, погодься. І вона погодилась. Узяла його останні м’яті купюри й знову стала
    В мои цитаты Удалить из цитат
  • заколисують. Навіть підвів голову, аби подивитись, чи з нею все гаразд. З нею все було гаразд, на відміну від нього: вона старанно трудилась над ним, допомагаючи собі у дві руки, ніби добувала вогонь із відсирілого дерева. Зрештою теж підвела голову, перехопила його погляд. Важко зупинилася, закинула назад пасмо волосся, що спало на обличчя. Що, – запитала, – забагато алкоголю? Так, – відповів розчаровано Боб, – і його теж. Ну, послухай, – вона поставилась до справи відповідально
    В мои цитаты Удалить из цитат
  • завзято, проте було в цьому завзятті щось механічне, щось декоративно-оздоблювальне, невтішне й цілком безперспективне. По-перше, вона примусила Боба лягти й не рухатись, загалом, складалося враження, що вона боялась його активності, боялась його здатності самостійно пересуватись, насторожено слідкувала за його гримасами, прислуховувалась до клекотання в його горлянці, обережно промацувала – ніби між іншим, ніби задля його ж задоволення – кишені його безумних шортів: чи немає там, бува, яких-небудь психотропних засобів або, на крайняк, такої-сякої холодної зброї. По-друге, вона відразу ж узялася
    В мои цитаты Удалить из цитат
  • баки зі сміттям. Піднялися сходами, відчинили темні непримітні двері. При вході на стільцях сиділи двоє охоронців. Ковзнули недобрими неуважними поглядами, повернулись до своєї розмови. Вона вихопила в одного з них ключ, потягла Боба крутими сходами нагору. Стінами висіли червоні ліхтарі, підлогу застелено було білим кудлатим килимом. Нагадувало фотолабораторію. Особливо запахами. Пройшли в кінець коридору, вона відчинила двері, зайшла першою, він зазирнув слідом. У кімнаті було вогко й напівтемно. Ліворуч стояв невеликий порожній
    В мои цитаты Удалить из цитат
  • відповідно, принадним бюстом і таким оксамитовим голосом, що серце його знову озвалося з небуття. Хочеш відпочити? – запитала тріска довірливо. А що ти робиш? – запитав її у відповідь Боб, із завмиранням серця прислухаючись до западання її голосу. За півсотні зроблю тобі добре, – пообіцяла вона, роблячи рукою такі рухи, ніби чистила зуби. – За двісті – все інше. Не бійся, усе чесно, усе легально, тут поруч. Тебе як звати? Боб відповів, вона не запам’ятала. Своєю чергою повідомила, що її звати Мел. Мем? – перепитав він. Забудь, – сказала вона, – неважливо. Зійшлися на півсотні. Мел-Мем упевнено взяла його під руку. Повела вулицею. Подружки її відводили від них очі. Далеко ще? – запитав Боб. Триста метрів, – заспокоїла вона. – Але мені важко йти. Боб нарешті звернув увагу на її високі підбори. Іти їй, мабуть, справді було нелегко. А йти було потрібно. Я викличу таксі, – запропонувала вона. Боб напружився, проте не заперечував. Вона махнула рукою. Таксі ніби на це й чекало. Сіли, проїхали два будинки, зупинились. Заплати
    В мои цитаты Удалить из цитат
  • протяги. Жінки, ідучи вулицею, всміхалися до нього, привітно махали йому хустками й капелюшками, вигукували щось радісне й ніжне, щось, настільки щільно зліплене з шиплячих та йотованих, що Боб не наважувався торкнутись цих золотих щільників їхньої мови, наповнених радістю й насолодою. Саме з потребою радості й насолоди він і прокинувся, саме їх він потребував якнайбільше, саме за ними він, підвівшись і знайшовши поруч неторкану ніким стару татову валізу, рушив крізь пізні вечорові сутінки вперед – у пошуках громадського транспорту, у пошуках братерської любові.
    В мои цитаты Удалить из цитат
  • Я просто маю тут знайти собі жінку. Я маю все виправити, маю все відновити, маю пустити свіжу воду старими річищами. Я просто мушу виловити яку-небудь суринамку. Або ефіопку. Ефіопка вдихне мені в горло радість і спокій. Саме так і станеться. Або, – розмірковував він далі, лежачи на тій-таки лавці й підклавши під голову валізу, – японка. Японки вміють язиком воскрешати померлих. Вони піднімуть мене, як Лазаря, відчистять мене від глини й темних водоростей, зрушать із місця мої внутрішні органи, що застигли тепер, ніби замерзлі паровози. Або, – вже зовсім уві сні продовжував він, – бразилійка. Королева карнавалу. Зі стопами гарячими, як перегоріле вугілля. З долонями вологими, мов прибережне каміння зранку. Гнучка й
    В мои цитаты Удалить из цитат
  • прикриваючись ковдрою, та що там прикриваючись – розмахуючи нею, ніби прапором. Око Боба мимоволі, проте чіпко ковзнуло й темними голеними литками, й золотими від світла стегнами, й усім, що було в неї ще, і хай було в неї всього не так багато, з огляду, скажімо, на вік, проте й цього виявилось достатньо, аби він увійшов у стан тяжкої меланхолії, подякував незрозуміло за що, попрощався невідомо навіщо й побрів до найближчого парку, де просидів до вечора. Увечері надибав церковну їдальню, повечеряв, розповів жінкам
    В мои цитаты Удалить из цитат
  • перехожих уважно й трепетно, як на потенційних власників поштових скриньок. Оминав зовсім стареньких монашок, що зблискували керамічними щелепами, оминав тілистих жінок-поліцейських, у чиї руки хотілося віддатись і чиїми кайданками хотілось навіки бути скованим. Однокласника далі не було вдома. Розпитування в сусідів не дало нічого доброго, радше
    В мои цитаты Удалить из цитат
  • черговим захватом із приводу ірландських жінок. Навіщо вони мені про це говорять, – плакав Боб, лежачи на прогрітій за день лавці під гостроверхою протестантською церквою, – навіщо вони викручують із мене душу? Що мені до ірландських жінок? У мене жодного разу не було ірландської жінки. Навіть північноірландської жодного разу не було! У мене не було жодної пуерториканки, жодної бразилійки, жодної перуанки. Я не знаю, яка на смак їхня любов, яка вона на дотик, як вона вимовляється їхніми устами. Я просто хочу додому – до міста сонця, яке я залишив так легковажно, від якого я так необачно відійшов на небезпечну відстань, аж утратив будь-яке його відчуття. І всі інші відчуття я теж давно утратив, – додавав подумки
    В мои цитаты Удалить из цитат