"Жадан-нон-фікшн" , або До питання сприйняття балакучо-музичної книжки про анархію, В. Сосюру, Украіну та розгульне молодецьке життя.
Жанрово незвична книжка про невеличку мандрівку двох героїв потягами, автобусами, автостопами та українськими дорогами не є небаченним одкровенням. Нічого такого, що не знайшлось би в інших молодих авторів, ностальгуючих за несвободою України. Жадану, як заправському мазохистові, довподоби смакувати оте радянське своє життя із горісним хапанням за голову, слюнявити вініл, бідкатися про невизнаність та невизначенність майбутнього. Ані жартів, ані подколів, що було понатикано в "Депеш Моді", - суцільна пам'ять та авторська безпритульна свідомість. Який же тут сміх, коли Сірьожа проїздить дорогами дитинства та сьорбає алкоголь з целофану. Але й наївного цілування рідної землі також, дякувати кому (?), нема, бо якось тошно героєві від тієї пам'яті, що він перед нас оголює, та, мабуть, від незмінного прищавого підліткового світосприйняття (про яку oнтологічність тут можна говорити? переросте!). Не про Харків книжка і навіть не про UKR (with "the"). Це книжка про лабіринти та тупіки як адекватну заміну сучасному поняттю "визволення". Єдиний рух - із пам'яті в реальність. І навпаки.
Головне доїхати, а там видно буде, тому що ця гонитва за демонами щасливого дитинства, за привидами із затишних провулків пам'яті поступово починає брати за яйця, це так ніби хтось тиче тебе писком у світло-червоні калюжі крові, мовляв, ось вони, залишені для тебе сліди, ось що лишилось тобі з минулого...
Політична думка аж вигинається у новельці "Лівий марш" (цитуєма, залайкана) з усіма цими знаками питання та оклику. Безперечний plus її в надзвичайній ритмічності, адже текст можна по куплєтах з приспівами розбити і дьоргатись під цю нарізку в стилі "панк".
Жадан-ді-джей. Не слухала б його радіостанцію, бо в музиці не варто так любити і пропагандувати себе, бо...
в цьому житті немає нічого крім тебе і твого саунду, тому що на цій вулиці, як і на будь-якій іншій, просто немає недозволених місць.
О, побачила в одній рецензіі, що мова Жадана - липкий льодяник. Так воно і є, мені ж таких солодощів нільзя - після них не кайфово роздирати щелепи.