23febsale10

Anarсhy in the Ukr. Луганський щоденник

Anarсhy in the Ukr. Луганський щоденник
Книга доступна в стандартной подписке
11 уже добавило
Оценка читателей
4.2

Актуальний «Луганський щоденник»!

Десять років тому герої «Anarchy in the Ukr» здійснили ідейну подорож Східною Україною, місцями бойової слави Нестора Махна. Мандруючи Донбасом, вони шукали відповіді на питання – що ж таке воля-свобода-анархія? Чи є межа між ними та де вона пролягає? Сьогодні автор знову відвідав територію, що колись була територією анархізму. Але цього разу – в дуже наелектризованій атмосфері, коли саме повітря просякнуте війною… Вже не давнішньою, часів Нестора Івановича, а більш ніж сучасною…

Лучшие рецензии
drunk_flower
drunk_flower
Оценка:
13

Не так уж важно, о чем пишет Жадан. Важно КАК он пишет.
Не знаю, что чувствуют другие, когда читают Жадана, но я (человек, выросший в Харькове) чувствую Харьков со всеми его особенностями.

sirin_avsen
sirin_avsen
Оценка:
8

"Жадан-нон-фікшн" , або До питання сприйняття балакучо-музичної книжки про анархію, В. Сосюру, Украіну та розгульне молодецьке життя.

Жанрово незвична книжка про невеличку мандрівку двох героїв потягами, автобусами, автостопами та українськими дорогами не є небаченним одкровенням. Нічого такого, що не знайшлось би в інших молодих авторів, ностальгуючих за несвободою України. Жадану, як заправському мазохистові, довподоби смакувати оте радянське своє життя із горісним хапанням за голову, слюнявити вініл, бідкатися про невизнаність та невизначенність майбутнього. Ані жартів, ані подколів, що було понатикано в "Депеш Моді", - суцільна пам'ять та авторська безпритульна свідомість. Який же тут сміх, коли Сірьожа проїздить дорогами дитинства та сьорбає алкоголь з целофану. Але й наївного цілування рідної землі також, дякувати кому (?), нема, бо якось тошно героєві від тієї пам'яті, що він перед нас оголює, та, мабуть, від незмінного прищавого підліткового світосприйняття (про яку oнтологічність тут можна говорити? переросте!). Не про Харків книжка і навіть не про UKR (with "the"). Це книжка про лабіринти та тупіки як адекватну заміну сучасному поняттю "визволення". Єдиний рух - із пам'яті в реальність. І навпаки.

Головне доїхати, а там видно буде, тому що ця гонитва за демонами щасливого дитинства, за привидами із затишних провулків пам'яті поступово починає брати за яйця, це так ніби хтось тиче тебе писком у світло-червоні калюжі крові, мовляв, ось вони, залишені для тебе сліди, ось що лишилось тобі з минулого...

Політична думка аж вигинається у новельці "Лівий марш" (цитуєма, залайкана) з усіма цими знаками питання та оклику. Безперечний plus її в надзвичайній ритмічності, адже текст можна по куплєтах з приспівами розбити і дьоргатись під цю нарізку в стилі "панк".

Жадан-ді-джей. Не слухала б його радіостанцію, бо в музиці не варто так любити і пропагандувати себе, бо...

в цьому житті немає нічого крім тебе і твого саунду, тому що на цій вулиці, як і на будь-якій іншій, просто немає недозволених місць.

О, побачила в одній рецензіі, що мова Жадана - липкий льодяник. Так воно і є, мені ж таких солодощів нільзя - після них не кайфово роздирати щелепи.

Читать полностью
xbohx
xbohx
Оценка:
6

На прэзэнтацыі гэтай кнігі сам аўтар сказаў, што кніга не ўспрымаецца, як нешта суцэльнае. Гэта проста 40 розных тэкстаў, падзеленых на 4 часткі. Але ўсё ж такі кожная з чатырох частак мае сваю тэму.

Усё цікавае ў краіне адбываецца на вакзалах, і чым меншы вакзал, тым больш цікавага.

Першая частка кнігі прысьвечана вандроўкам аўтара па украінскай чыгунцы. Ён сам адзначае, что заўжды яе любіў. Мне было лёгка чытаць гэту частку, бо падзяляю захапленьне аўтара чыгункай.

...я люблю чыгунку, люблю настолькі, што магу пісаць аб ёй кнігі, мае кнігі аб чыгунцы былі б поўныя прыкладаў з рэальнага жыцця...

Частка другая прысьвечана дзяцінству й юнацтву аўтара й называецца "Мае васьмідзясятыя". Мне, як прадстаўніку дзевяностых, чытаць гэта было пазнавальна.
Трэцяя частка працягвае тэму дзяцінства аўтара і плаўна перацякае ў маладосць.
І асаблівы дзякуй аўтару за чацьвёртую частку з назвай "Жыць хутка, памерці маладым (дзесяць трэкаў, якія я хацеў бы пачуць на сваіх хаўтурах)". Кожны з тэкстаў гэтай часткі мае назву пэўнай песьні. Моцны эфэкт ад прачытаньня будзе тады, калі пад кожны тэкст уключаць адпаведную песьню. Жадан расказвае нам пра сваю музыку.

Музыку я стараюся слухаць дома й без сведкаў, мяне разрывае ад абразы й роспачы, калі хто-небудзь падыходзіць і выключае музыку, якую я слухаю, якая мне падабаецца, маю, блядзь, музыку.

Жадан расказвае пра музыку ўвогуле.

...пачутая табой аднойчы музыка змяняе колер тваёй скуры, звужае табе зрэнкі, перасушвае губы, робіць голас нізкім, а лёгкія - уразлівымі, раздувае вены і заганяе туды сталовае сухое віно, ад чаго ты - кожны раз, пачуўшы сваю музыку - губляеш раўнавагу й выпадаеш з вонкавай, цалкам нейтральнай што да цябе, аўдыяпрасторы ў кашмарны падводны свет асабістага саўнду, даўжынёй у цэлае жыццё.

Гэтай часткай аўтар дзеліцца з намі кавалачкам свайго ўнутранага сьвету.
Адзіны мінус гэтай кнігі - пераклад, якасьць якога мяне непрыемна ўразіла.

Читать полностью
Лучшая цитата
Мене ніколи не цікавила політика, за винятком тих випадків, коли вона пролазила попід двері мого помешкання й починала смердіти просто в мене на кухні, тоді я нею цікавився, власне, я цікавився тим, як її позбутися. Спробуй як-небудь – позбудься політики у своєму житті. Побачиш, чи вдасться це тобі, на скільки тобі стане сил і терпіння. Вона надзвичайно вчеплива, ця курва, вона буде заповзати в шпарки й тріщини, буде маніпулювати тобою, обов’язково буде, ти, сам того не бажаючи, почнеш брати участь у цій грі, влаштованій для тебе. Але спробуй грати в цю гру за своїми правилами – і відразу ж отримаєш по руках, спробуй, скажи їй – о’кей, я хочу займатися політикою, я хочу вступити в нормальну комуністичну партію. Де в цій країні нормальні комуністи? Чому вони всі їздять на «мерсах»? Я хочу мати нормальний парламент, який би легалізував гашиш. Я не хочу, щоб моїми депутатами були ці жирні свині.
В мои цитаты Удалить из цитат
Оглавление