Три дня чтения в подарок
Зарегистрируйтесь и читайте бесплатно

Поміж сірих сутінків

Поміж сірих сутінків
Читайте в приложениях:
Книга доступна в стандартной подписке
11 уже добавило
Оценка читателей
4.0

Вони гинутимуть від куль енкаведистів, від цинги й тифу, але не припинятимуть вірити, що колись побачать замість крижаного моря Лаптєвих рідну Балтику. Історію депортованих литовців – свою історію – розповість п’ятнадцятирічна художниця Ліна. Так, як уміє найкраще, – олівцями й сірою аквареллю з попелу. Про перше кохання, про зниклого в сибірських тюрмах батька, про матір, яка стоїть на колінах перед застреленою дівчиною, про безнадію і віру в силу людської гідності, з якою маленький народ здолав великі випробування.

Лучшие рецензии и отзывы
Zosia96
Zosia96
Оценка:
12

Часом важко поставити книжці якусь оцінку. Поміж сірих сутінків стала для мене проблемою в цьому сенсі, бо враження залишила надто неоднозначні.

Через неуважність, читаючи анотацію, я чомусь подумала, що це якісь автентичні спогади, записані автором. Окупація була, депортація була, звірства були, проте не було головних героїв як і самої історії. Кілька реальних постатей, все решта - фікція. Проблема в тому, що все, що мені доводилось читати про війну, концтабори, повстання і депортації було спогадами справжніх людей. Медальйони Налковської, Бабин Яр Кузнєцова, Zdążyć przed Panem Bogiem Краль та ін. Я вірила кожному слову, і знала що все відбувалось насправді. Рута Шепетіс розповідає про те, що було насправді, але я їй не повірила б, якби не знала історії.

Деяку вину я можу покласти на переклад, бо склалося враження ніби перекладали не з мови оригіналу, а з російської. Опечаток у виданні безліч: "Мене просто дрівець треба", пропущені крапки та букви і т.д.

Злочини НКВД, нелюдські умови і смерть на кожному кроці - все достовірно. Проте родина головних героїв, їхні стосунки і часом поведінка були вигадані і якісь несправжні. Я не могла позбутися цього відчуття на протязі всієї книги.

Тепер до плюсів. Досить легка мова, і невеликий об'єм дозволили прочитати Поміж сірих сутінків за один вечір. Незважаючи на мої уваги щодо достовірності, відірватись було важко, бо кортіло дізнатись що буде далі і чим все закінчиться. Роман не позбавлений оптимізму, бо герої весь час один одному допомагали, і навіть найгірші, здавалося б, вороги приходили на поміч. Скоріше за все авторка хотіла показати своїх земляків з якнайкращого боку, тому додала їм трохи героїзму. В реальності ж все значно приземленіше, кожен був, є і буде сам за себе. Проте більішсть людства ще не впала так низько, щоб полишити іншу людину в біді і будемо сподіватись - не впаде.

Сподобалось те, що головна героїня малювала. Це мене надихнуло і додало історії якоїсь піднесеності. А факт, що у результаті депортації і примусового ув'язнення у Сибіру, загинуло або втратило найкращі роки життя так багато видатних, талановитих особистостей, страшенно засмучує і змушує відчувати до кривдників ненависть. Адже постраждали не тільки литовці.

Я ненавиділа їх - і Радянський Союз, і НКВД. Я посіяла в серці зерно ненависті.Я поклялася, що воно виросте в могутнє дерево і коріння його задушить їх усіх.

Безліч лишилось запитань. Оцінка середня, бо для мене книга слабенька. Але плюсів теж достатньо.
За обкладинку окремий плюс.

Читать полностью
Lilac
Lilac
Оценка:
8

Вам когда-нибудь приходилось задумываться чего стоит человеческая жизнь?
Жизнь моего брата, тем утром, стоила карманных часов.

Начало II Мировой война. Мы окунаемся в мир боли, несправедливости и жестокости вместе с пятнадцатилетней девочкой Линой, которая, как и ее младший братик не сразу поняли что происходит. И когда, однажды ночью, НКВД вломились в их дом и дали всего 20 минут на сборы они растерянно собирали, то, что им дорого. Блокнот для рисования, учебники, карандаши.

Так Элена, мать двоих детей оказалась в грузовике для скота, с другими такими же «преступниками» как и она. Их объявили предателями и как животных, в вагонах по 40 человек сослали в Сибирь на тяжелые работы. В поезде Лина и знакомится с Андрюсом, мальчиком 17 лет, который, так же как и она, не знает, где находится его отец. И жив ли он?

Героиня, от чьего лица ведется рассказ, учится жизнь в новой обстановке. Она художник, на протяжении всей книги она, как Мунк, пытается рисовать правду, так как она это видит. Иногда, это череп оплетенный змеями, а иногда просто, лицо человека искаженное болью. Ей с семьей приходится переживать голод и страх, тяжелые работы и холодные сибирские зимы. Но и тут она находит друзей, учится с этим жизнь. Матери Анрюса повезло меньше, ей приходится спать с главой НКВД.

Повествование ведется в оттенках серого. Иногда, кажется, что автор слишком сгущает краски вокруг «плохих» - агентов НКВД и слишком осветляет «хороших» - сосланных литовцев.

Я читала медленно, ведь это не экшен где одно событие сменяет другое, а скорее описание будней, людей, сосланных да тысячи километров от родного дома, одиноких, напуганных, но все-таки надеющихся, что когда-нибудь этот кошмар закончится и они вернутся на родину.

Эта книга, к которой я отношусь предвзято. Я не знаю насколько она исторически правдивая и точная, ведь у каждого человека правда своя, он интерпретирует ее как ему выгодно (особенно литовцы). Но я не смогла пройти мимо красивой истории, не без доли трагизма. Возможно, «Между серыми облаками» просто попала мне под настроение. Но Лина, Андрюс, Элена, Йонас(младший братик), и конечно же Крецкий один из агентов НКВД, полюбились мне как персонажи.

Я вышла из юрты чтобы набрать дров. Шла через снег. Пришлось пройти около пяти километров. Тогда я и увидела ее. Вдалеке, где сливается небо и земля, между серыми облаками, сияла тоненькая золотая полоска. Я смотрела на янтарную светящуюся ленту и улыбалась. Солнце, наконец-то, вернулось. Зажмурила глаза и почувствовала рядом с собой Андрюса.
- Мы еще встретимся - сказал он.
- Да. Я тебя еще увижу, - прошептала. - Обязательно увижу.

Читать полностью
ma-d-spb
ma-d-spb
Оценка:
8

Я какое-то время думала, какую оценку поставить.
Потому что с одной стороны автору удаётся вызывать ровно те эмоции, которые он запланировал, чего многие сейчас совершенно не умеют. Ну и плюс "нестандартная" тема. И вроде как хорошо и ладно сделано.
Но. Как обычно есть но, которое в данном случае перечеркнула многое безусловно позитивное. Была взята совершенно беспроигрышная тема (на заметку пытающимся обрести известность начинающим авторам: берёте кого-то бедного притеснённого, но, желательно, не очень затасканного, и делаете так, чтобы читателю было жалко героев. Читающие рыдают навзрыд. Профит). Слишком явные приёмы, слишком неправдоподобные иногда вещи. И неправдоподобны отнюдь не ужасы: в это-то я как раз поверить вполне могу. Неправдоподобны именно позитивные моменты, иногда проскакивающие в царящей темноте.
Не помню кто говорил о том, что искусство не должно играть на простых эмоциях реципиента, но это так.

Читать полностью