Коли надходить пацієнт з летальною травмою голови, то перша розмова з нейрохірургом стає вирішальною для родичів, вона назавжди визначає сприйняття смерті — від примирення й погодження («Може, так мало бути») до незагойної рани в душі («Ті лікарі нічого не слухали! Та їм байдуже! Вони навіть не намагались врятувати його!»). Коли скальпель не може зарадити, єдиним інструментом хірурга стає слово.