Тричі продана

Очень интересная книга, предназначенная как раз для тех, кому не очень по душе историческое чтиво. Она потрясает обилием фактов, а также описанием низости человеческой души.
Даже раскаявшись в своих грехах под конец жизни, София Потоцкая не находит покоя. Как и другие негативные персонажи книги, она оказалась наказана судьбой. И после смерти провидение не оставило в покое грешную душу. Могилы Софии Потоцкой нет, ее сравняли с землей и никто не знает точного места ее захоронения.
Очень рекомендую.

П.Наніїв "Тричі продана".
Хороша книжка,цікава тема,лише спочатку важко було звикнути до стилю написання.Якийсь він такий ще старий,що складалося враження,що читаю казку,а не історичний роман.Хоча це швидше повість,а я б хотіла роману. Багато подій,описів місць,роздумів аж ніби просили більшої деталізації. Та все ж мені було дуже цікаво. Нічого не знала про Софію Потоцьку крім того,що у її честь був створений парк "Софіївка"-мрія моїх шкільних років,яка поки так і не здійснилася. А як виявилося,не все так просто.Софія була грецькою куртизанкою,російською шпигункою, а по-моєму, дорого-оплачуваною повією. Після прочитання пішла шукати фактів і знайшла багато цікавого,тому книзі ще один +. Крім того досить важливою темою,а мені навіть цікавішою, була розповідь про два поділи Польщі.Про загребущу руку матінки-Росії. Знову страждав бідний народ,а еліта дозволила собі продатися.Як польська шляхта,так і українське козацтво(старшина) прийняли російське підданство і тішилися здобутими російськими дворянськими титулами. Для мене це якось дуже символічно. А ще там прозвучала думка(я не змогла виписати цитату,тому передам своїми словами): з докладу Катерині Другій про польських повстанців: Ті бандити,що називають себе патріотами... Наших патріотів теж зараз називають бандитами,екстремістами і фашистами...Знову ж символічно для мене. Історія повторюється,потрібне вміння це бачити...
Назва досить двозначна.Бо кілька разів автор наголошує,що бідну Річ Посполиту продали вдруге,утретє.Так само як і Софію.Але для мене чомусь не вона була головною героїнею,а все ж суспільна боротьба гноблених народів. Щодо Софії.Симпатії до неї не мала. Розумію,що можна за життя жодного разу не покохати чоловіка,ну і моральні принципи у всіх різні,але як мамі не однієї дитини жодним чином не цікавитися їхнім життям-то вже даруйте...Так,під кінець життя Софія стала богомільною доброчинницею,та все ж по смерті у церкву,де вона була похована вдарила блискавка,яку люди прийняли за знак Божий,що їй там не місце.
Щось я розписалася,а конструктиву нема( Але книжка викликала бурю різних емоцій,думок,асоціацій,бажання читати історію тому від мене 5/5

Колись мій учитель літератури навчав, що потрібно обов'язково аналізувати, чому твір має саме таку назву. Це, звісно, стосується усіх літературних творів, проте в цьому конкретному випадку метод виправдовує себе на 200%, бо назва повісті двозначна. По-перше, йдеться про цілу країну, яку продають, ділять, грабують. По-друге, автор розповідає про легендарну історичну постать, задля якої створено прекрасний дендропарк і на честь якої його названо. Саме так, насамперед про країну.

Історія рухається по колу, деякі цитати настільки відповідні сучасності, що мурашки по шкірі. Як завжди, найбільший тягар падає на плечі простих людей, які борються за життя і свободу на боці світла.

Про Софію не можу сказати гарно. Не захоплена ні її постаттю, ні тим, що вона стала графинею, хоч була рабинею. Як на мене, вона назавжди залишилася рабинею. Глибоко в душі. Вона ж повсякчас перебігала з однієї сторони на іншу, з одного ліжка до іншого. Усім клялася у вірності й любові, хоч насправді так і не змогла полюбити по-справжньому. Ні чоловіків, ні дітей, ні країни. Навіть останнє її "кохання" - радше захоплення, жіночий варіант "сивини в бороду".

Цікава книга для тих, хто любить історичні романи.