4,1
57 читателей оценили
170 печ. страниц
2016 год
Оцените книгу
  1. AlexSarat
    Оценил книгу

    "Нерівними на світ народжаємося, а рівними вмираємо!", або за 350 років нічого не змінилося
    Цей роман, я, хочу описати по пунктам:

    1) Герої - Усі вони легкі для сприйняття і розуміння, і це дається легко, тому що, я вважаю - це історичні постаті, ну майже всі, але більшість були на землі українській, точніше жили, і творили історію, і всі хто вчив історію у 8 класі, думаю, що легко зрозуміють цей роман;

    2) Жінки - Ось з філософією про жінок у цьому романі, я не дуже згоден. хоча воно й насправді все було так, але автор міг і не показувати цього боку української історії, або хоча би трохи покращити її, а то тут до жінок ставляться, як до майна та секс-рабині, і цитати котрі я виставив тому є доказом, хоча я ще багато цитат не виставив, бо вони були не дужі м`які, особливо для жіночої статі, а більшість користувачів цього сайту є жінками, а я поважаю кожну людину;

    3) Демократія - Все ж таки в Козацькі часи, була в Україні демократія, тут як не крути, факт! І коли превселюдно вибирали гетьмана, це було на той час верхівкою демократії, і всі закони, які тоді правили у козаків, вони всі справедливі і їх би було можно використовувати в нашу часи, але світові гуманісти будуть в шоці, але якщо такі страшні речі творяться в Сирії і Білорусії, що в нас очі на потилиці, то ці закони пройдуть, це точно!

    4) Взагалі всі люди - Люди, які були на Україні 350 років тому, такими й залишилися, люблять "повозмущаться" і протестувати, а також волю, безлади, героїзм і справедливість. Завжди у нас були і свої герої-коханці, як Петро, і борзі покидьки, як пан Тур, а також свої диктатори і заколотники з Януковичами, і звичайно будуть у нас щирі, добрі і юмористичні люди, як Черевань, які вірять і бачать тільки добро і жарти!

    Висновок - це все наше, це ми, це наша Україна, і такими ми були, є і будемо!

  2. tiptop
    Оценил книгу

    Одна из немногих книг школьной программы по украинской литературе, которая запала в душу. Очень было интересно читать про события периода Руины. Хотя я его не то чтобы не люблю, а скорее боюсь: он такой насыщенный и запутанный, в один год аж три гетьмана правили, а потом черт их не разберет, сколько еще их там было))) Но в этом романе все настолько живо описано, что становится совсем не страшно. Но кроме этого, что еще больше разжигало интерес к книге, динамика сюжета, масса приключений, любовь...))) Как раз книга для увлеченного школьника))

  3. nimfobelka
    Оценил книгу

    Попереднє покоління письменників малювало прекрасну, ідеалізовану картину козаччини. Героїзм, самовідданість, надзвичайна любов до батьківщини, свобора, равенство и братство, як то кажуть. Батько Хмельницький, звільнена Україна і так далі. На це, звичайно, були свої причини, але на зміну цьому поколінню прийшли нові люди з новими поглядами, і серед них - Пантелеймон Куліш, автор першого історичного роману українською мовою. Він обирає не славетну добу хмельниччини, а період, який отримав назву "доба Руїни": Україна знову розідрана навпіл, гетьмани воюють між собою за булаву, козацтво запанувало і стало як би не гірше тих, від кого звільнило своїх земляків.
    Запорозьке козацтво - вже не лицарі, а... От що каже старий Шрам про запорожців:

    а тепер хто йде на Запорожже? Або гольтяпака, або злодюга, що боїться шибениці, або дармоїд, що не звик заробляти собі насущного хліба. Сидять там окаяннії в Січі да тілько п’янствують, а очортіє горілку пити, так і їде в городи да тут і величається, як порося на орчику

    Куліш використовує вальтерскотівський тип сюжету: на тлі значних історичних подій - чорної ради, протистояння доброчесного Сомка і підлого Іванця і таке інше - діють звичайні люди, зі своїми маленькими людськими турботами і почуттями. Петро закохується у Лесю, Череванівна хоче влаштувати долю своєї доньки якнайкраще, Леся розчаровується у красивому та статному гетьманові, Черевань - добрий і щирий чолов`яга, йому аби тільки усім його близьким добре було, низовий запорожець Кирило Тур, наче розбійник та харцизяка, але щирий та відданий, полковник Шрам - строгий, відповідальний, щирий патріот.
    І от читаючи роман, розумієш, що ці люди і справді колись були, жили, раділи і горювали, написані у підручниках імена Сомка і Брюховецького оживають, стають справжніми, і разом з ними оживає історія.

  1. Браттє моє миле! – рече тоді полковник Шрам. – Тяжко моєму серцю! Не здолаю більш од вас таїтись! Їду я не в Київ, а в Переяслав, до Сомка-гетьмана; а іду от чого. Україну розідрали надиос: одну часть, через недоляшка Тетерю, незабаром візьмуть у свої лапи ляхи, а друга сама ію собі перевернеться кат знає на
    23 января 2020
  2. ради, як не буде мене на світі: він тебе не ошукає». От Юрусь і державсь його ради, і вже було, що скаже Іванець, те й свято. А Сомко, знаєте самі, доводиться Юрусеві дядько, бо старий Хміль держав уперве його сестру Ганну; так він і не злюбив, що чура орудує небожем. Да ото раз, як з'їхалась до молодого гетьмана старшина да почали радовати про військові речі, от Іванець і собі до гурту – немовби гетьманський чура – да щось і блявкнув з просготи. А Сомко, знаєте, який? Зараз загориться, як порох. «Пане гетьмане, – до Юруся, – старого пса непристойно мішати в нашу компанію…» От як воно було, панове, коли хочете знати я сам там лучивсь, то й чув своїми ушима. Да при мені ж зчинився й гвалт уночі, як Сомко піймав Іванця з ножем коло свого ліжка. Да ото й судили його військовою радою і присудили усікнути голову. Воно б же й сталось так, панове, да Сомко видумав Іванцеві гіршу кару: звелів посадити верхи на свиню да й провезти по всьому Гадячу.
    22 января 2020
  3. Іванця? – Отак! – кажуть, – іще б не знати чури Хмельницького! – Ну, а чули, яку наругу прийняв він од Сомка? – Чули, – каже Шрам. – Що ж по тому? А Черевань: – Здається, Сомко налаяв Іванця свинею, чи що? – Не свинею, а собакою, да ще старим собакою, да ще не на самоті, чи там як-небудь напідпитку, а перед отаманнєм, перед генеральною старшиною, на домовій раді в гетьмана. – Га-га-га! – засміявсь Черевань. – Одважив солі добре. – Одважив солі добре, – каже божий чоловік, да зробив негаразд. Іванець був собі не значний товариш, да за свою щиру службу старому Хмельницькому мав велику в його повагу і шанобу. Бувало, проживаєш у гетьманському дворі, то й чуєш: «Коханий Іванець! Іванець, друже мій єдиний'» – озветься до його під веселий час, за чаркою. «Держись, Юру, – каже, бувало, синові, – держись Іванцевої
    22 января 2020