Напевно, цей відгук краще не читати, якщо плануєте прочитати "Лимерівну".
Ця п’єса сподобалась би мені більше, якби не виявилась настільки передбачуваною. Просто останнім часом, та й раніше, мені траплялось багато творів схожої, якщо не сказати ідентичної, тематики. І це стосується не лише української, а й російської класики. З перших рядків впізнається, що у творі буде саме така "трагічно-любовна" історія, складові якої можна відгадати одразу.
Отже, на вибір з перерахованих варіантів. Нещасна дівчина/наймичка/некохана донька/сирота. Заборонене кохання через майнове становище/соціальний аспект/сімейний стан/заборони батьків і т.д. Обов’язкова присутність злої матері/свекрухи/сусідки/подруги (а краще все одразу). Оточуючі чинять всі можливі перешкоди для поєднання закоханих, вони ж, замість розумних дій, яких від них очікуєш, більшу половину твору плачуть і нарікають на лиху свою долю. І, звичайно, трагічний фінал. Хтось обов’язково втопиться/збожеволіє/заріжеться/повіситься (можна поєднати). І мораль: ох, яке лишенько, якби ж знати, що станеться, то не чіпали б закоханих.
Якби "Лимерівна" була першою або однією з перших прочитаних мною творів, в яких простежується цей сценарій, я б, напевно, була в захваті. Вона справді хороша та чуттєва, але що поробиш з тим, що їх так багато схожих. Раджу до прочитання, якщо не боїтесь передбачуваності або така література раніше вам траплялась нечасто.