Я не знаю, що писати. Десь зникли всі слова. Щойно дочитала це невеличке оповідання і просто сиджу і витираю сльзи. Як же жаль нещасну сироту, яку тримали за наймичку єдині родичі, так що у чужих людей їй здавалося краще, ніж у рідних. Якій на біду зустрівся той Василь - зла на нього не вистачає - що так покористувався дівчиною. Яка врешті знову повернулася додому, працювала там, як проклята, а коли захворіла, її просто вигнали з дому.
Як це боляче - коли власна дитина кричить від голоду, а тобі немає чим її нагодувати. Як це боляче - коли рідні люди, на яких ти ціле літо працювала не покладаючи рук, не віддають тобі останню спідницю. Як це боляче - знати, що у тебе і у твоєї дитини ніколи не буде власного дому. Як жахливо прийти до тями у в`язниці, тому що... кинула в річку власне дитя.
То лихий, кажуть, попутав. Молись, одмолюй. Та тільки щось не одмолюється.