Роман сподобався. Він змушує читача задуматися про буденне.
На мою думку, собор в романі постає ідеалом людських чеснот, які є для кожного величною і неповторною частиною свого "Я" . Він ніби та жаринка, що по собі залишила Козаччина. І здається, що ця жаринка ніколи не зотліє і з часом відродить вогонь народної самобутності.
Захоплює історія кохання дівчини Єльки та простого студента Миколи, яка вимушена була пройти тернистий шлях... Мене вразив і засмутив вчинок Володимира Лободи, як можна рідного батька, котрий любив його від щирої душі і переживав за життя сина, віддати в дім пристарілих. Як було важко читати ті слова , в котрих батько плачучи розказує історію з його сином. Дивно, але як би він його не проклинав, він все одно любить його.
Ще одне, що мені сподобалося так це те, як автор поєднав дві зовсім несумісні речі : собор, як духовне, і промислове місто, яке взяло його в свої обійми, але не може затьмарити його краси. Пейзаж - це окрема тема в романі. Гончар зробив опис села Зачіплянки так, що кожен читач може поринути і пейзажнуі красиву місцину.
РАДЖУ ВСІМ ПРОЧИТАТИ РОМАН!!!!!.. ...