Книга или автор

Отзывы на книги автора Олена Печорна

11 отзывов
Кола на воді
5,0
2 читателя оценили
LANA_K
LANA_K
Оценил книгу
Порятунок всюди, де є любов.

Неймовірна мова роману. Кожне слово насичене відтінком смутку, кожен рядок передає біль, що випав на долю героїв твору.

Батько втратив дочку і хоче помститися жорсткому вбивці. Лише на перший погляд дівчинку він втратив в момент вбивства. Насправді це сталося ще тоді, коли він розлучився з першою дружиною. Саме з того моменту почалися руйнуватися долі цих людей. Піддавшись бажанню нових відчуттів він втратив найрідніших людей. Тепер пекучий біль не дає можливості зупинися. Їм керує бажання помсти звірові, що забирає життя в маленьких дівчаток. Книга – не детектив і не трилер. Вона наскрізь пронизана людськими почуттями, а не сценами кривавих вбивств та жорстоких знущань.

Все ж таки ми повинні приділяти своїм дітям якнайбільше уваги. Щоб краще розуміти їх. Щоб можна було завадити виникненню проблеми, а не виправляти страшні наслідки жорстоких та необдуманих вчинків. Тема дітей без нагляду дуже яскраво показана в книзі. Це і дві подружки, які змогли втекти з дому, і вбивця, який через дитячі психологічні проблеми, на які батьки не звернули увагу, виріс справжнім звіром.

Як це не жорстоко звучить, але кінці книги розумієш, що смерть дівчинки не була марною. Дещо маленька Оксанка все ж таки змогла виправити.

Дуже жаль, що значна частина відвідувачів цього сайту не зможе прочитати цю книгу.

Грішниця
4,4
15 читателей оценили
SaganFra
SaganFra
Оценил книгу

Не часто читаю сучасну українську літературу. Цього разу якось книга сама трапилась до рук. Просто зайшла до крамниці і книга сама мене обрала. Так іноді буває.
Ця книга написана мінорними фарбами, її можна вважати осінньою: морок, дощ, густі тумани, скована кригою вода, голі дерева гнуться під пронизливими вітрами – все це співставляється з настроєм, та мабуть і з життєвим шляхом, головної героїні роману – Лариси.

Важке дитинство, його майже не було: батьки заглядали в чарку, єдиними прикрасами матері були синці, єдиним харчем - потайки вкрадена «закуска» у батьків, холодний будинок, зґвалтування, смерть двомісячної сестрички, що була єдиним світлим промінням в житті Лариси. Далі - дитячий будинок, домагання директора, життя все жорстокіше ставилося до неї. Але Лариса, що мене дуже вразило, не обізлилася на людей, вона вірила в доброту людей. Адже, якщо є чорне, то є і біле. Не переживши нещастя ти не можеш по-справжньому цінувати щастя. Подальше життя приготувало для Лариси терновий шлях, пройти яким не поранившись просто неможливо. І вона ранилась до крові. Тяжка доля у героїні, просто не передати словами. Краще прочитайте.

Взагалі, ця книга написана в популярній нині манері, де дія відбувається паралельно: теперішнє і минуле ділять книгу на чорне та біле. Звісно, чорне то минуле життя, а біле - теперішнє. От і настрій, і емоції від книги, які вона викликає, такі ж «смугасті». Тут взагалі немає нічого, що можна охарактеризувати словом «добре», є лише крайності – «дуже добре» або «дуже погано».
Дуже сподобалась манера написання роману-сповіді. Неквапливо, але не розмито, просто сповідь зраненої душі. Книга написана чудовою лексично різноманітною мовою, мальовничі описи природи, прості «душевні» діалоги. Коло тем піднятих в романі надзвичайно широке та різнобічне. Це якісна українська проза. Рекомендую.

Фортеця для серця
5,0
6 читателей оценили
SaganFra
SaganFra
Оценил книгу
«Оточіть серце мурами - і воно забуде, що таке любов… або навчиться бачити крізь стіни»

Книга «Фортеця для серця» це роман-картина, це живий витвір мистецтва, що наповнений життєдайною потойбічною силою. Картина ця приковує погляди, захоплює увагу та довго тримає в полоні. Молода художниця, справжній митець, Леся може намалювати життя таким як воно є. А яке воно є те життя? Життя це боротьба зі смертю, з безгрошів’ям, з несправедливістю. Леся може розмалювати сірі будні в живі яскраві кольори, подарувати дітям казку і вдихнути життя в неживе. Пощастило ж учням з вчителькою малювання!

Леся сирота, яку виховала бабуся, вона щедро повертає тепло й піклування всім, хто про неї дбає: і бабусі, і тітці, і подрузі. Вона справжній генератор доброти і добрих справ. Іноді, читаючи, ловила себе на думці, що таких добрих людей на світі не буває. Певно, що образ головної героїні дещо перебільшено позитивний. Але не приторно солодкий.

Митці (ходужники) дивакуваті особистості, самобутні. Кожен вбачає для себе свою особливу виняткову долю. Про таких кажуть: «У них все не як в людей». Вони мають особливе світовідчуття, емоції і почуття у них мають виняткове забарвлення, сягають високих щаблів. Вони виливають їх в картини, віддаються їм повністю. Закохані в мистецтво. А коли приходить справжнє кохання до протилежної статі, вони лякаються його, як діти. Побоюються відкритися і сказати «Так». Любов це не коли тіло голе, а коли душа.

Проза Олени Печорної це справжнє відкриття для мене. Такі живі герої, картинки зі сільського життя-існування, а описи природи (!) просто пасторальні. Це другий роман авторки, що я прочитала. Він дещо схожий настроєм на «Грішницю», підняті на поверхню ті ж проблеми (пияцтво батьків, животіння та вимирання села, хвороба дитини, безгрошів’я, добра сусідка, небайдужі люди) – це повторювальні мотиви але в дещо іншій варіації. Ну і звісно хепі-енд.
Чудовий роман. Рекомендую!

Грішниця
4,4
15 читателей оценили
LeRoRiYa
LeRoRiYa
Оценил книгу

Книжка дуже сумна і в ній мало надії... але прочитала я її за один день. Дуже шкода головну героїню, на плечі якої з дитинства ліг страшний тягар і якій довелося стільки всього пережити. Роман дуже реалістичний, і хоча я не належу до сентиментальних людей, які ридають над книжками й фільмами, ця книжка в кількох місцях змусила заплакати. Рекомендую.

Кола на воді
5,0
2 читателя оценили
LeRoRiYa
LeRoRiYa
Оценил книгу

Написано неймовірно якраво й живо. Мова роману незрівнянна. Всі картини чітко вимальовуються у голові, а всі почуття відчуваються так, наче вони мої. Герої живі й реальні. В двох словах мій захват не поясниш. Це непересічна книжка! Кожен, хто володіє українською мовою, багато втратить, якщо не прочитає її. Це рівень справді зворушливої якісної сучаної літератури.

Порятунок всюди, де є любов

Це - ідея, мораль цієї книжки. Саме ця фраза є ключовою і ховає в собі сенс роману. Цю книжку рекомендую абсолютно всім. Ніхто не залишиться осторонь такої чудової літератури.

Грішниця
4,4
15 читателей оценили
malina813
malina813
Оценил книгу

Я так не плакала над жодною книгою, над жодним фільмом, над найсопливішими мелодрамами. А тут я ридала над кожною сторінкою. Таке враження, що сама вимучила весь той жах і біль. Але після того стало якось набагато легше дивитися на оточуючий світ і розуміти, що він прекрасний, а не такий, як у цьому романі... Парадоксально, але після прочитання проходиш через якесь ніби очищення, незважаючи на те, що книга - дійсно набір всіляких бід та страхів...

Грішниця
4,4
15 читателей оценили
frozen_celestial
frozen_celestial
Оценил книгу
За кожен твій вчинок хтось десь щовечора просить Бога

Я невіруюча, але ця фраза мені подобається.

Важко вибратися із пекла, якщо твоє життя там не закінчилося, а почалося.
Важко мати хоч якісь моральні цінності, якщо змалечку хоч якогось прикладу для наслідування годі було й шукати у найближчих.
Важко тягнутися до добра, коли ти постійно повертаєшся в ті низи, з яких так прагнеш вирватися.
Це одна із тих книг, над якими не соромно і поплакати. Я щиро вірю, що тут немає передозування у негативі, бо тисячі людей живуть так, як Лариса: адже що може чекати на дитину, яка нікому і ніколи не була потрібною? Все СТРАШЕННО логічно. Згадайте історію Оксанки Макар, від якої два роки тому жахнулася Україна.

Книга важка, і на хеппі-енд я не сподівалася. І, якщо чесно, я в нього все ж не повірила. Хоча в ідеалі так і має бути: за все пережите має воздаватися, але в житті чомусь так не завжди складається.
Але все рівно варто берегти в собі хоч краплину чогось хорошого, як не для себе, то для когось іншого - ніколи не знаєш, наскільки важливим воно виявиться для чиєїсь загубленої долі.
А ще книга ця про те, як важливо вміти простити і відпустити. Бо інакше не буде в твоєму життя місця для чогось нового і хорошого - доки там припадає пилом твоє минуле.

Грішниця
4,4
15 читателей оценили
josephine_
josephine_
Оценил книгу

Меру нужно знать!

Этот роман - набор ужасов, неприятностей, проблем, опустившихся на голову бедной женщины, несчастной героини, жертвы обстоятельств и, я подозреваю, кармы. Потому что концентрация кошмаров превышает всевозможные кармические законы: насилие в семье, убийство, алкоголизм, наркомания, изнасилование, торговля людьми, самоубийство, страшнейшие болезни (рак и СПИД), проституция, убиение младенцев, избиение: младенцев, беременных, детей; проституция, тяжелая беременность, пожар, утопление, повешение, оружие, сиротство, интернат, инцест, бродяжничество и Чернобыль как апофеоз.
Что ни страница - то боль, смерть, отчаяние, слезы, истерики, плач и рыдание. Кошмар и неправдоподобность.
Квинтэссенция национальной литературы: женщины голосят, мужчины бьют женщин, дети умирают, женщины продаются, мужчины - козлы. В реальной жизни все совсем не так. Не совсем так концентрировано. Иначе все превращается в фарс. Но мы не знаем меры, поэтому не удивляет всеукраинская премия за такое - Украина любит выпячивать свою боль, а с нею и неполноценность. Этот ужасающий комплекс жертвы, присущий нашим женщинам, выросший из глубины веков, это самоунижение, самоуничижение, самопожертвование, имманентный мазохизм, закомплексованность - надеюсь, когда-нибудь ТАКАЯ женщина перестанет быть национальной героиней.

Фортеця для серця
5,0
6 читателей оценили
i_am_dashka
i_am_dashka
Оценил книгу
Вони були скрізь удвох. Повсякчас, щомиті, як навіжені. Немовби за хвилину світ подібно до сонця міг скотитися в безодню океанських хвиль. Неквапом блукали вуличками, хотіли торкнутися поглядом кожного куточка й квіточки. Їздили велосипедами. Наввипередки, щоб вітер в обличчя. Навіть діти заздро дивилися вслід. Шукали черепах і писали на панцирах уявні імена. Чекали на відплив, щоб пройтися рифом. Куштували десятки незнаних страв, годували одне одного з рук. Плавали в басейні, аж поки на шкірі починали бігати мурахи, ішли танцювати на невеличкому майданчику серед вогників. Милувалися місяцем, круглим, велетенським. Обом здавалося, що тут він має інакше обличчя. Потойбічне. Упивалися ніжністю до повної знемоги. Засинали в обіймах. Прокидалися, шепочучи крізь сон:
- Ти тут?
- З тобою.
- Можна й померти.
- Ти що? Я намалюю, як ми йдемо життям.
- Якими?
- Щасливими.

Знаєте, це книга з гірким присмаком. Тут стільки болю, горя і втрат, що сльози просто не встигають висихати. Мені здавалося, що якщо сторінки книги викручувати, то з них закапотить солона вода, а ще кров...

Якщо красти щастя, воно гірчить, але від того стає ще солодшим. Парадокс. Але таким було Лесине кохання. Гірко-солодке воно було і в нього. Десятки "але" та інших заборон, проте жадна їх не спинила.
- Ми такі грішні.
- Ми щасливі.
Три дні серед гір. Три ночі. Безмір снігу, у якому не знайдеш жодної живої душі.
- Так тихо.
- Ми самі.
- А я гадав, що світ має кричати.
- Кричати?
- Так. Земля кричить, якщо прислухатися.
- Чому?
- Бо живе.

У цій книзі головною героїнею є кохання - палке, швидке й невпинне, а ще люте й жорстоке. Воно поглинає з головою, захоплює у свій вир і не відпускає, розвіюючи тебе на попіл.

Колеги, знайомці, знайомці знайомців, підлеглі, замовники, поважні й не дуже чиновники - усі лишилися там, на схилах, а тут були він і вона. Дівчинка-художниця і її дихання в його долонях. Те дихання він боїться згубити більше, як своє власне. Це доля? Пристрасть? Кляті гормони? Що це? І що з цим робити? Чи можна бути без цього?

Та при цьому ця книжка така рідна. Просто хочеться інколи дивитися на неї або тримати в руках. Від неї лине таке яскраве світло, що мимоволі заплющуєш очі. Її просто не можна не розібрати на цитати.

- Я лечу.
- Куди?
- Не знаю... Тримай мене за руку.
- Я тримаю.
- Мені це сниться?
- Ми не сон, ми - це ми.
- Я втрапила до раю.

Ця книга справді стала для мене особливою. У ній ніби залишилася частинка мене самої - натхненої й довірливої. Вона дала мені надію на те, що все колись буде добре...

Чоловік торкається вустами долоні, дивиться в очі. Може, це світло від свічки палає в них? Голос хрипкий, вона ледь упізнає його:
- Рай коло мене.
- Рай?
- Мій рай - це ти.
І буря враз зникає.
Губиться.
Для неї і для нього.
Бо їм байдуже до вітру й лементу гір.
Нехай стогнуть, перевертаються й знову зводяться!
Нехай вичерпуються океани!
Нехай небо прослизє крізь пальці!
Нехай зникає все!
Крім них.
Двох.
- Це і є любов?
- Любов.
- Як тісно серцю в грудях!
- Серцю... тісно в башті.
- У башті? Ти сховала серце в башту?
- А ти сховав своє.
- Навіщо?
- З оголоеними серцями люди просто гинуть.
Вони були готові згинути в ту нескінченну ніч, але лишилися... і дожили до ранку, уже не вдвох, а як одне ціле.
Фортеця для серця
5,0
6 читателей оценили
miss_Tanya
miss_Tanya
Оценил книгу

Для мене це геніальна книга!
Таке відчуття, начеб-то не читаєш, а тримаєшся за одну-єдину струну і страшно поворухнутись, бо вона от-от порветься.
Історія життя талановитої художниці Лесі вражає переживаннями, трагедіями, болем і щастям.
Ще в дитинстві дівчинка залишилась зі своєю бабусею, бо її батько покінчив життя самогубством, а мама кудись зникла. Так боляче було читати про болючі згадки дитини, її сум за мамою.
Лесю рятувало малювання. Цей талант передався дівчинці від мами. Спочатку бабусі не подобалось хоббі онуки, але пізніше всі звикли. Адже дівчина писала прекрасні картини. Леся присвятила своє молоде життя подругам, бабусі та школярам, бо викладала малювання у школі. Про себе вона забувала. Лише мовчки мріяла та малювала. І ось прийшло кохання. Справжнє. На жаль, через складні перепони, закохані на певний час загубили один одного, але, як кажуть, "не було б щастя, та нещастя допомогло". У Лесі склалося особисте життя, а поруч - найдорожчі люди і серед них мама.
Дуже сподобалась книга своєю чуттєвістю. Не один раз виступали сльози на очах через несправедливість долі, через її складні перепони. Олена Печорна дуже вразила! Буду рекомендувати книгу всім знакомим.