Три дня чтения в подарок
Зарегистрируйтесь и читайте бесплатно
Написать рецензию
  • killingdream
    killingdream
    Оценка:
    13

    Олександр Ірванець та його чергова книга «Хвороба Лібенкрафта» - нова загадка для читача, що шукає нестандартну інтелектуальну прозу. Якісна сучасна українська література - реальність, а не виняток, як і ця книга.

    Хвороба то чи зцілення від сірих буднів - розумієш лише тоді, коли гортаєш сторінка за сторінкою цей роман, заглиблюючись у його нутро. Напруга тримається практично постійно під час прочитання, що не дозволяє залишити книгу так просто. Кілька годин дощового дня - і ви дізнаєтеся секрет хвороби, що змушує здригатися всіх жителів провінційного містечка… Загалом маємо справу з дивним місцем на карті, де цілком можливо могли б і ми вжитися, проте…чи хотіли б?

    “Чому з віком усе в житті так втрачає смак?”

    Дальше...

    Чи ви б могли собі уявити сьогоднішній день як сон, а свої найбожевільніші сни, сповнені тривог, фантазій та польотів думок як найкритичніший вияв реальності? Чи можна було б жити у створеній реальності, сповненій власним суб’єктивізмом та жахами, якими забита голова? Ірванець виявився настільки сміливим, щоб висловити власне "фе" деякому варіанту тієї реальності, яка була б можлива, якби… Якби люди справді були і справді кожен сам за себе, використовуючи замість раціональних висновків власний інстинкт самозбереження, то така антиутопія стала б цілком реальною. Або ж якби якби СРСР досі процвітав. Читаючи книгу видно політ фантазії саме в напрямку: а що було б якби…Ні, звісно такий розвиток подій - це жахіття, тому в книзі панує атмосфера містики, жахів і деякою мірою огиди…

    «Обступивши тіло хлопця, семеро чоловіків почали розмірено і методично завдавати ударів, переважно черевиками, намагаючись влучити в голову. Хлопець скрикнув, кілька разів різко смикнувся, але тут водій, відіпхнувши когось із пасажирів, широко розмахнувся й різко опустив ключа йому на потилиця. Хрускіт було чути аж у вагоні».

    Не для читачів зі слабкою психікою. Хоча, зрештою, для любителів Стівена Кінга та Чака Паланика, які теж роблять ставку у своїх творах на враження читача містикою, страхом, жахами та насильством.

    Отож, хвороба Лібенкрафта. Дивовижні червоні плямки, що дозволяють БАЧИТИ із заплющеними очима більше, ніж звичайним зором, хвороба, що приносить розуміння багатьох речей, того, що ніколи не зрозуміють ті, хто не здатен бачити тим неймовірним простим зором через повіки. Чи є взагалі можна назвати хворобою таке? Можливо панацеєю, яку із нерозуміння та незнання визнали ще небезпечнішою деградацією, ніж буденність.

    “Дивись в глибину”.

    Читать полностью
  • MyNameJulia
    MyNameJulia
    Оценка:
    4

    Можливо,десь в цій книзі заховано глибокий філософський зміст, але я не маю "червоних плямок" на повіках, які б допомогли мені його осягнути. Не розумію, чому хтось назвав це антиутопією. Антиутопічного тут дуже мало. Моторошна,місцями гидка, темна і неприємна книга,сюжет якої позбавлений будь-якої логіки. Всі торочать про якусь хворобу,але ніхто не цікавиться ні симптомами,ні наслідками, ні перебігом. А кожного хворого забивають ногами з ненавистю, небаченою жорстокістю. Епізод з собаками взагалі поза межами мого розуміння. Що це взагалі було? Хоча... Це моє питання стосується всієї книги. Чому людям заборонили твори античної літератури? Де логіка? Де иотиви? Ця деталь взагалі не розкрита! В другій частині я очікувала якогось розвитку,сюжету,відповідей, а отримала ще більше подиву,смертей і шкодування за витраченим на цей твр часом.

    Читать полностью
  • Bobby-bobby
    Bobby-bobby
    Оценка:
    2

    Я так и не дочитала ее до конца.
    Мрачно, негативно, как буд-то меня поместили в сырой и темный погреб.
    Не под настроение мне такая книга
    а может я ее совсем не поняла

  • Fim
    Fim
    Оценка:
    1

    Олександр Ірванець "Хвороба Лібенкрафта"

    Литературоведческий круг критиков и рецензентов, с момента выхода книги Александра Ирванца «Хвороба Лібенкрафта», определил жанр произведения, как антиутопический. Что, естественно, не вызывает возражений. Огорчает другое – натянутость подобной характеристики.

    Возьмем, к примеру, произведения антагонистичны жанру антиутопии – утопии Платона «Государство» и Томмазо Кампанеллы «Город Солнца». В каждом из них авторы со все возможной скрупулезностью и четкостью приводят примеры утопической, «благой» модели государственного строения и общественного положения. Приводятся примеры возможного идеального кастового строя их функции и взаимосвязь. То есть представляется такой образ государства о котором Аристотель говорил: полис, который может быть охвачен одним взглядом каждым. В тоже время для антиутопии характерны попытки рассмотреть альтернативное, возможное развитие предложенных и действующих социальных систем и устройств. Как правило предположения выстраиваются в сторону негативных тенденций, которые могут привести к кризису. Более того, главное предназначение антиутопии, как жанра литературы, в свое время, озвучил Дж. Оруэлл, высказав мысль одного писателя-католика: «так как создание утопии стало людям по силам, перед обществом встала серьезная проблема: как утопии избежать». В произведении Ирванца читатель не имеет возможности оценить и понять значимость и функции построенной социально-политической системы, так как автор ее не описывает, а сразу ввергает читателя в воображаемую модель. Единственное о чем читатель может догадаться, так это об изображенном политическом режиме. К тому же ассоциативное мышление выводит в памяти образ коммунистического, советского прошлого, о чем автор так же не говорит, а лишь поверхностно намекает, пользуясь достоянием собственного опыта. Об этом в романе свидетельствует и государственная служба, занимающаяся «ловлей» «больных», сродни КГБ, и цензура, и отсутствие города на географической карте страны, что тоже было не в диковину во времена СССР. Увы качественное художественное описание разбитых трамваев, «промзон», дефицита продуктов и прочих лишений, опять же таки, не дает четкого определения модели общественного строя. Поэтому, мне кажется, в данном романе образ антиутопии слегка сомнителен.
    Читать дальше:
    http://dovgalyuk-fim.livejournal.com/10932.html

    Автор: Довгалюк Миша ака Фим

    Читать полностью