Міфи та легенди українців

4,3
11 читателей оценили
193 печ. страниц
2018 год
Оцените книгу
  1. Morja4ka
    Оценил книгу

    Українське село. П'ятиліття перед революцією 1905 — 1907 рр.
    В центрі оповідання - сільська громада, її потуги вибороти кращу долю для себе та своїх дітей.

    Коцюбинський зображує життя українців в селі в ті роки. Більшість працювало на панській землі. Земля годувала людей та була запорукою більш менш гідного існування (але це все, звісно, за умови тяжкої праці). Від цього й таке до неї ставлення:

    Земля!
    Бренькнуло слово, як висока струна, і настроїло серце.
    Давнє, знайоме й близьке слово. Це не той сірий жорстокий клапоть, що як п'явка тягне з людини сили, а сам родить будяк; це щось чарівне, принадне, що одвіку манить стомлену душу, переливається, грає на сонці як мрія, як щось невимовне, од чого змінилася б доля і вище піднялись би води життя понад берегами.

    В оповіданні зображено родину безземельного бідняка Андрія Волика, їх мрії та сподівання на майбутнє. Маланка, дружина Андрія, все життя плекає мрію про власний шматок землі. І ось на селі відбуваються зміни і її мрія вже близько - тільки руку простягни.. Але, нажаль, то була Fata Morgana.
    Здійснення Андрієвої мрії теж Fata Morgana.
    І вся надія на кращу долю залишаєтся на молодь, яка інакше мислить та дивиться на світ - на Марка Гущу, Гафійку та інших.. Одже ми віримо в них...
    Але вони то ми...

  2. LeRoRiYa
    Оценил книгу

    Обожнюю новели Коцюбинського і повість "Тіні забутих предків". "Fata morgana" - мены сподобалася твори менше, проте Коцюбинський - це один з небагатьох авторів шкільної програми, який мені справді довподоби.

  3. v_kalyta
    Оценил книгу

    Fata morgana – марево, яке заполонює людську свідомість більше, ніж будь-що, - дочасні земні блага. Для Андрія Волика – це робота при машині. Для його дружини Маланки – земля. Для багатьох селян із повісті – чуже панське майно.
    М. Коцюбинський дуже тонко підмічає особливості і настрої натовпу: якщо, окрилені першими успіхами у боротьбі з панами, селяни на початку бунту перебувають у піднесенні, то з його поразкою під страхом смерті змінюють свою думку на протилежну; колишні друзі стають ворогами. З таким натовпом і високі ідеали рівності та свободи стають «fata morgana».
    У творі показано революцію двох типів: мирну, організовану, демократичну, конструктивну під проводом Марка і Прокопа, та сліпу, інстинктивну, деструктивну, яку сповідує Сава Ґудзь, і яка нагадує дії більшовиків у 1917 р. Сценою, коли маса черні просто нищить панське житло, М. Коцюбинський ніби заглядає на сім років уперед, пророкуючи взяття Зимового Палацу(повість написана 1910 р.).

    Тіні забутих предків. Повість написана під враженням автора від побуту мешканців Карпат, життя яких лише по формі християнське, а насправді переповнене поганськими звичаями та віруваннями. З твору М. Коцюбинського перед читачами постає народ, відмінний від решти України, її дика, неосвічена частина.
    Хоч і варта уваги його творча уява, шанування землі та господарства, проте поклоніння силам природи як божеству, тілесна розгнузданість як норма, поблажливе ставлення до сил зла(арідника), чаклунство, віра в можливість людини керувати життям і смертю виходять за рамки християнської моралі та цінностей. Навіть молитва, вітання «Слава Ісусу!» виглядають на тлі усього цього неорганічно, використовуються не за призначенням, спостерігається викривлений їхній сенс. Вони тут служать лише придатком до поганських ритуалів, забобонів, які складають основу вірування головних героїв. Похваляється цим народом і лицемірство, коли Палагна за життя чоловіка Івана охоче зраджує йому, а після смерті картинно оплакує його, щоб люди сказали: «Файно голосить…»
    Новий, створений М. Коцюбинським, народ недалекоглядний стосовно смерті, за віком труни для нього не існує нічого. Вони не думають про очищення душі, а поринають у вир пристрастей, прагнучи лише до тілесного щастя. Маю надію, що такі жителі Карпат – лише вигадка, гіпербола М. Коцюбинського, що такі лихі нахили, які приписані у творі, насправді їм у більшості не притаманні.

Автор