Гербарій коханців

Нічого особливого від цієї книги не очікувала. Примітивна обкладинка, посередня назва, та й сучукрліт рідко радує чимось дійсно вартим уваги. Але, як не дивно, книга мені сподобалась. Вона не відрізняється динамічним розвитком сюжету, та й сюжету як такого немає, лише вимальовується загальна картина із фрагментів, спогадів, якихось дрібниць. Своєрідна мозаїка. Але, на мою думку, саме ці дрібниці найбільше варті уваги. Всі ми з них складаємося: листівки напам"ять, іграшки, візитки, записнички, запальнички, малюнки на серветках - у кожного щось своє. Як потім приємно перебирати все це і пригадувати щось рідне.
Приємно вразила мова і стиль написання - легкі, невимушені, можна навіть сказати, світлі.
Герої, можливо, дещо не зовсім виписані і дивакуваті, але хто з нас без гріха? У кожного - свій скелет у шафі, свої маленькі хитрощі і таємниці.

нічого такого, що б робило дану книгу особливою, окрім, можливо, ілюстрацій-гербаріїв.
копання у героях ніби глибоке, але поверхове, у героях ніби щось є, та їх якось мало. героїв
стрибки по головах - а деякі герої і зовсім не потрібні.
та й задум, зрештою, незрозумілий.
трохи схоже на маркеса, трохи на кундеру, але схоже чимось непевним, чимось прозорим, ніби їх стиль просто її натхнення.
загалом, такі книги потрібні. це не жіночий роман, а просто роман, красива мова, концепція, настрій, що викликає книга, - задумливий і меланхолійний, те, що треба, щоб не думати про книгу, а думати про авторку.

Сняданко - это такое вот себе мое детство. Впервые я ее читала в восьмом классе, как сейчас помню, а потом все лето козыряла галицизмами.
И вот теперь я читаю ее новую книгу. Я, откровенно говоря, не то, чтоб очень хотела - просто вышло так, что у меня оказался бесплатный экземпляр, и, несмотря на убогую обложку, захотелось узнать, как она пишет теперь.
Пишет теперь Сняданко намного лучше. Она избавилась от излишнего западного экзотизма, ее речь плавная, легкая, очень выверенная. Единстенное, что все время резало глаза - это последовательное "посміхатися" вместо "усміхатися", но это, кажется, настолько распротсраненная ошиька, что ошибкой ее уже даже и не считают.
Ну так вот: эта история плавная и непоследовательная.
Но в ней нет действия.
Чесное слово: такому жуткому нарратофилу как я читать сучукр следует очень осторожно, потому что временами кажется, что можно умереть от статичности. или - превратиться в соляной столб.
Сюжет, что само забавное, тут есть. Но если соотнести его с чем-то, то это будет как набор слайдов. Вот - один слайд: Ирина, которая собирается в школу. Тут можно долго рассказывать о школе. Вот ее подруга - рассказ о подруге. Вот ее соседи - рассказ о соседях.
В этом смысле книга названа очень правильно - там, найдя между страницами засушенный цветок, можно долго вспомниать лето, когда его сорвал, вспоминат, с кем ты тогда дружил, о чем мечтал, как пахло в доме и долго ли еще было до конца лета.
Возможно, для этой истории это лучший вариант.
Но я надеюсь. что когда-нибудь в действие взамен описания уверуют все.