Строфа (1)

Початок червня приніс приємне тепло і відсутність дощів, що встигли набриднути за весну. Високо в небі сяяло полуденне сонце. Юнак на ім’я Флоріан крокував однією з центральних вулиць міста. Неподалік від нього височів оперний театр. На проспекті було напрочуд мало людей, і це його дивувало, адже зазвичай перед обідом тут просто не проштовхнутися.

Флоріану нещодавно виповнилося 23 роки. Гостей завітало не дуже-то й багато. Відзначили в тісному сімейному колі. Втім, цього року день народження став для нього не найважливішим святом. Набагато урочистішим виявився той день, коли йому та дев'ятнадцяти його однокурсникам вручили дипломи юристів після закінчення магістратури – оце справді подія!

Він був одягнений у джинси й сорочку в тон взуття. У лівій руці тримав дерев'яний гак парасольки. Погода стояла гарна, але синоптики обіцяли, що в другій половині дня слід очікувати на грозу.

Удалині годинник на міській ратуші пробив першу годину дня, і юнак прискорив ходу. Він прямував до кав'ярні на побачення й трохи спізнювався. Немає нічого гіршого, аніж чекати й наздоганяти! Флоріан не мав бажання за кимсь гнатися, але також не хотів, щоб і на нього хтось очікував. Він завжди і в усьому намагався бути пунктуальним. А ще цієї, безперечно, корисної риси характеру вимагала його професія. Юнак пішов швидше, дивлячись уперед і легенько постукуючи парасолькою по бруківці в такт своїм крокам.

Чоловік, котрий сидів біля дверей бакалійної крамниці, змусив Флоріана дещо стишити темп і тим самим пожертвувати репутацією людини, яка не спізнюється на зустрічі. Юнак уперше бачив, щоб хтось був настільки брудним: шия майже чорна, шкіра на руках лущиться, під довгими жовтими нігтями застаріла «жалоба». Лише клаптик обличчя волоцюги, завбільшки з долоню, виділявся на загальному темно-сірому тлі.

Цей чоловік не завжди був жебраком. Колись він мав достаток. Причини, з яких він потрапив до такого кепського становища, слід було шукати в його минулому. Одного разу, зробивши помилку, він через свою дурість втратив роботу, всі заощадження й опинився просто на вулиці. У нього майже не залишилося зубів і волосся, а на правій руці не вистачало вказівного пальця.

Чотирма пальцями було не дуже зручно тримати пластиковий стаканчик для збору милостині, яку іноді подавали жалісливі перехожі. Він випав з рук волоцюги і, підхоплений вітром, полетів на проїжджу частину, прямо під колеса автомобілів. Однак чоловік не став засмучуватися й витягнув з брудної полотняної торби другий такий самий стаканчик.

Руки його тряслися як у пропасниці, і він часто не міг втримати потрібні речі. Але був таким запеклим п'яницею, що пляшку з його рук і п'ятеро б не вирвало. Флоріан сумно дивився на нього й згадував слова батька: від кожного, кому дано багато, багато й жадатимуть…

* * *

Коли Флоріан увійшов до кав'ярні, Жоржина вже сиділа за їхнім улюбленим столиком і чекала на нього. Це був єдиний раз, коли вона прийшла першою. Частіше за все дівчина неймовірно спізнювалася, посилаючись на якісь дивні відмовки. Таке траплялося навіть тоді, коли хлопець сам зрідка приходив пізніше призначеного часу.

У закладі було повно-повнісінько студентів, які щось дивилися по телевізору і голосно реготали, але юнак відразу помітив Жоржину. Взагалі, він ще на вулиці зрозумів, що його дівчина вже тут, побачивши її авто на стоянці – нещодавній подарунок батька на двадцятий день народження доньки, який він узяв у кредит. Зараз їй ішов двадцять перший рік, вона закінчила четвертий курс університету, однак вправно їздити досі так і не навчилася. Про це красномовно свідчили подряпини на бампері й неглибока вм'ятина на правому крилі.

Дівчина влаштувалася за їхнім улюбленим столиком у кутку. Флоріан цілих три тижні провів в іншому місті на стажуванні в юридичній фірмі й досі не бачив Жоржину, та й після сьогоднішньої зустрічі вони зможуть побачитися не раніше Нового року. Але поки що можуть випити по кілька молочних коктейлів і з'їсти щось смачне. Після чого на них чекають жадані розваги в її ліжку.

Батьки Жоржини вирушили до чергового санаторію, і будинок залишався в цілковитому розпорядженні молодих людей. Флоріан уявляв собі, який «десерт» чекає на нього після цього обіду. Частково хлопець шкодував, що вони мають не так багато часу, і більшість його доведеться витратити на їжу та напої. Хоча інша, більш раціональна його частина вважала, що треба не квапитися, спокійно пообідати й відверто поговорити.

Знайшовши поглядом Жоржину, він побачив занепокоєння на її обличчі. Причина була для нього очевидною: завтра, за чверть дванадцята, він вирушить до великого міста в чужій країні, щоб уже післязавтра стати співробітником юридичної компанії. Майже півроку вони проведуть на різних кінцях світу. Це буде їхня перша така тривала розлука…

Флоріан легко помічав ознаки її стурбованості: вона сиділа, глибоко поринувши в свої думки, механічно розгладжувала скатертину на столі, серветки, складки на своїй спідниці, наче намагаючись вирівняти всі перешкоди на їхньому шляху до щастя й безпеки. На запитання відповідала непевно та нервово сміялася. Проте її очі залишалися серйозними.

Але зараз, на його думку, Жоржині взагалі не варто було турбуватися. Адже якби вона сама не наполягала на від'їзді, він би нізащо не погодився на стажування та взагалі на цю роботу. При цьому відкладаючи на задній план свою головну справу – кавовий бізнес, у якому він досяг непоганих результатів.

Однак дівчина весь час переконувала його: якщо з'явилася така можливість, то нею конче треба скористатися. І день у день повторювала, що нічого страшного не станеться, якщо він на півроку вирушить до іншої країни: «Як не сподобається – завжди можеш повернутися. Але ти схочеш там залишитися, я знаю! Ця робота – саме для тебе».

І якщо він схоче залишитися – а Флоріан обов'язково цього схоче – то Жоржина може переїхати до нього. Його альма-матер, у якій тепер навчалася і вона, мала зв'язки з цією юридичною компанією. А диплом, доповнений фундаментальними знаннями, давав шанс на перспективне працевлаштування. Він не мав сумнівів, що їй все вдасться. Тоді вони будуть працювати і жити разом. Вона подаватиме йому чай з тістечками, граційна й спокуслива в своїх улюблених мереживних трусиках…

Флоріан врешті згодився на її умовляння. Винайняв керуючого, який вів справи в кав'ярнях і займався продажем франшиз на відкриття нових закладів. Уклав з ним контракт на дев'ять місяців, щоб у будь-якому разі мати час у запасі. І вирушив на стажування до філії в столиці – пройти навчання й ознайомитися зі своїми майбутніми обов'язками.

І от у них єдина зустріч перед завтрашнім відльотом. Його дівчина, розглядаючи свої коліна, нервово розгладжує паперову серветку. Але це цілком зрозуміло й анітрохи не спантеличує юнака. Він подумки посміхнувся та приготувався заспокоїти надто вразливу подругу.

Пройшовши через вщент сповнений зал, він підійшов до Жоржини, нахилився і поцілував її, після чого зайняв місце за столиком навпроти дівчини. Вона не підняла обличчя назустріч його поцілунку, і він лише зміг доторкнутися губами до її скроні, відчувши гіркий присмак тонального крему.

Флоріан дістав з кишені іграшку й поставив її на стіл.

– Вірджиле, ми прийшли.

Куди б юнак не йшов, він брав з собою маленьку іграшку – білого ведмедя заввишки в половину олівця. Той рівно стояв на задніх лапках. Передні кінцівки слухняно складені на грудях, а мордочка трохи задерта нагору. Це був його друг. Коли він відчував самотність, Вірджил заміняв йому людей.

Жоржина ледве помітно звела очі вгору та похитала головою. Вона схвалювала прихильність лише до себе.

На столі стояла підставка для серветок і порожній келих. Очікуючи на Флоріана, Жоржина встигла випити порцію мартіні. Незабаром офіціантка підійшла до них, і дівчина замовила безалкогольний мохіто для хлопця і ще один мартіні для себе.

Юнакові подобалося просто дивитися на Жоржину. Милуватися її ніжною шиєю, блискучим волоссям, тому він взагалі пропустив початок її монологу, сприймаючи лише голос дівчини, немов чарівну музику, що пестить слух, і раз у раз киваючи в потрібний момент.

Але Флоріан розпрощався з цими приємними відчуттями, коли вона сказала, що до його перебування у великому місті в чужій країні можна поставитися як до своєрідної паузи в їхніх стосунках.

Хлопцю здалося, що це такий жарт. Але її тон був надто впевненим. Це була мить із тих, коли вкрай важко зрозуміти, що вона має на увазі. Легше було здогадатися, що замислила капустина, з прожилок на її листі.

Доки він про все це розмірковував, вона заявила, що їм обом було б непогано провести ці півроку з іншими людьми.

– В оголеному вигляді? – пожартував юнак.

– В ідеалі – так, – відповіла Жоржина і залила в себе половину мартіні.

Саме цей жест, як його дівчина рішуче спорожнила келих, сповнив його крижаним передчуттям – сильніше, ніж усі її слова разом узяті.

– Ти вважаєш, я не зможу протриматися кілька місяців? – запитав Флоріан.

Йому хотілося якось зам'яти незручність, невигадливо пожартувавши на тему онанізму, але у нього раптом перехопило горло, і він замовк.

– Навіщо хвилюватися, що відбудеться за два-три-п'ять місяців? – Вона знизала плечима. – Ми не знаємо, що тоді відчуватимемо. Наші стосунки можуть змінитися. Тому не переконуй себе, що ми залишимося хлопцем і дівчиною, коли ти повернешся додому. І не треба вважати за очевидне, що я приїду до тебе. Краще міркувати про сьогодення. Подивись на ситуацію з іншого боку. Скільки дівчат у тебе було?

Флоріана від подиву пересмикнуло. Він бачив цей її вираз обличчя вже багато разів – коли вона щось взяла собі в голову й не має наміру відступати. Але раніше він не виглядав настільки принциповим.

– Ти знаєш, – відповів він.

– Крім мене, не було нікого, чи не так? – уточнила вона. – Ніхто так не робить. На всій планеті ти не зможеш знайти нікого, хто б дотримувався подібних принципів. Якщо ти з кимось мав секс, то не зобов'язаний присвячувати йому все своє життя. У наш час, навпаки, це дивина. Нам би не завадило спробувати стосунки з іншими партнерами. З двома або трьома. Щоб відчути різницю, розумієш?

– Партнерами, кажеш…

– Добре, – роздратовано вимовила Жоржина. – Просто трахни кілька інших дівок!

Оформите
подписку, чтобы
продолжить читать
эту книгу
182 000 книг 
и 12 000 аудиокниг
Получить 7 дней бесплатно