ESET_NOD32

Рецензии и отзывы на Зазирни у мої сни

Читайте в приложениях:
92 уже добавили
Оценка читателей
4.38
Написать рецензию
  • ZanoZZZa
    ZanoZZZa
    Оценка:
    17

    За все своє життя я прочитала близько 500 книжок. Читала усе: від фантастики до любовних романів та від детективів і до жахів. До цього часу моїм фаворитом був Стівен Кінг з його сяйвом. Але минулого тижня моє життя перевернулося.
    ЗУМС - це ідеал, до якого важко буде кому наблизитися. Ця книга ніби створена для мене! Історія про незвичайного хлопчика, який стає в'язнем своїх сновидінь, або того, що за ними приховується. Чи вдастся його сім'ї врятувати малого, видерти його з цупких лап кошмарів, як вони, Мирон та Єва, будуть поводити себе у скрутні часи і що стане поміж ними?
    Це неймовірно! У цій книжці ви знайдете і непросту історію кохання, і трилер, і, безумовно, навпрочуд гарний хоррор! Момент з витріщанням Матео у монітори (чи з моніторів?) - неперевершений! Малий, що стояв біля батька годинами... Чорт забирай, ця книжка лякала мене до усрачки! Я відкладала її, робила глибокий подих, і занурювалася в неї знову. І ось тепер, коли вона закінчилася - від мене ніби відірвали шматок і я не знаю, що робити із своїм життям. Я хочу перечитувати її знову і знову та відчувати той льодяний страх, що і вперше.
    Тепер це без сумніву моя улюблена книга! Велике спасибі Максу за цей шедевр, сподіваюся, що попереду ще багато цікавого, моторошного та захоплюючого.
    5 із 5, феллас, це 5 із 5.

    Читать полностью
  • Chytay-ua
    Chytay-ua
    Оценка:
    13

    Бувають моменти, коли ти на місяці викреслюєш зі свого життя книги та все, що з ними пов’язано. Чи то від того, що настрій не такий, чи від усвідомлення, що з власними думками важко розібратись, а тут ще чужі зрозуміти треба. А потім, задумавшись, розумієш, що опинився біля книгарні, в гаманці лежить остання сотня до авансу, на годиннику без п’ятнадцяти дев’ята вечора, а з вітрини на тебе дивиться обкладинка нового роману Макса Кідрука. «Ну все, приїхали…» - проноситься в голові, а далі тиша. Ти починаєш читати.

    Ти читаєш її під світлом ліхтаря, поки чекаєш на друзів, читаєш на стадіоні, в метро, під ковдрою о третій ночі, ввімкнувши у квартирі все світло, включаючи напіврозбитий котом нічник. Ти починаєш боятися засинати, десятою дорогою обходиш дитячі майданчики, а взрівши малого з портфеликом, який чалапає додому зі школи, швидко переходиш на інший бік дороги. Але незважаючи на все це, ти з мазохістським задоволенням продовжуєш читати книгу, від якої моторошно, лячно та захопливо. Це «Зазирни у мої сни» Макса Кідрука. Запасіться ліхтариками та валідолом, тому що історія починається…

    Коли рік тому Макс Кідрук анонсував написання нової книги, тільки лінивий не кидав у нього тапочками, вимагаючи продовження цілком феноменального для української літератури «Бота» замість незнайомої нікому історії. «Бота» нам доведеться ще трохи чекати, але судячи з того, якою вийшла «ЗУМС», продовження трилогії буде сильно відрізнятись від перших двох книг.

    В новому романі ми зіткнулись з абсолютно новим Кідруком. Автор ніби подорослішав, став більш статечним та виваженим, при цьому залишивши за собою усіма улюблену кінематографічність розповіді. Правда, якщо у попередніх творах сюжет нагадував рвані епізоди одного великого полотна, то події у «ЗУМС» розвивались плавно та поступово. Єдине, що залишилось незмінним, – це прописані Кідруком жіночі персонажі. Типажі характеру та поведінки настільки схожі у героїнь різних історій, що в реальному житті вони цілком ймовірно могли виявитись якщо не сестрами, то кращими подругами точно.

    Сюжет книги «Зазирни у мої сни» розповідає про 5-річного хлопчика Теодора, який під час нескладної операції пережив клінічну смерть. А повернувшись, прихопив із собою подаруночок з того світу, з яким доведеться розбиратись його батькові, парочці агентів ФБР та науковцям з ЦРУ. І справа тут зовсім не в тому, що ФБР з’являється у Рівному (ми з вами знаємо, що «великий брат» спостерігає за нами), і не в на перший погляд фантастичних розробках таємних лабораторій, а в тому, що, напевно, вперше у своїх книгах Кідрук майже прямим текстом зізнається, що не все можна поясними наукою, є речі, які краще не пояснювати.

    Наука та технології у «ЗУМС» відходять на другий план, що цілком може не сподобатись шанувальникам Макса, які звикли читати його твори з «Вікіпедією» на пару. Тут першочерговим виступає, як не дивно таке казати, любов. Адже всі вчинки головного героя продиктовані саме цим почуттям, ну, ще, може, страхом за власне життя, але то так, деталі. В романі багато містики, питань, на які важко знайти логічну відповідь, та реклами конструктора LEGO.

    В цілому книга вийшла сильна та не схожа на все те, що ми раніше читали у Кідрука. І що я можу сказати? Такий Кідрук мені сподобався, може, навіть більше за попереднього. Адже після «ЗУМС» дуже важко передбачити, що можна далі чекати від автора.

    Читать полностью
  • Ksyhanets
    Ksyhanets
    Оценка:
    12

    Коли береш до рук книгу Кідрука, необхідно заздалегідь передбачати, щоб для читання був вільний весь день, інакше читання затягнеться до ранку, доки нарешті не буде перегорнута остання сторінка. Але все одно потім будьте готові, що ви ще довго не зімкнете очей, переварюючи прочитане в голові.

    Не побоюсь цього слова, але я обожнюю Кідрука, точніше – його твори. Вони захоплюють з першого слова, змушують мозок посилено працювати, тіло тремтіти, а серце калатати так, що здається, ніби воно от-от вискочить з грудей. Його твори змушують відключити від реальності, забути про власне життя і деякий час жити життям головних героїв.

    Доки я читала про Мирона і його маленького сина Теодора, думала, що посивію до кінця книги. Всі події, що відбувались, здавались досить реальними, і коли траплялась якась чергова жесть, мозок просто вибухав, а питання «що, вбіса, відбувається???» не покидало думки до самого кінця.

    Ця книга дійсно страшна. І страшна не тільки тим, що відбувається з маленьким Тео, а й переживаннями самого батька, хоч іноді його бездіяльність можна було порівняти з сонним тюленем - невже в подібній ситуації можна було надіятись на волю випадку і пускати все за течією? А з іншого боку, як в реальному житті можна зупинити і вигнати з голови Істоту, яка оселилась в голові твого маленького сина і не дає спокійно жити не лише йому, а й оточуючим.

    Підсумовуючи, я скажу, що якщо б мене попросили описати книгу одним словом, це було б слово «жесть!».

    P.S. На презентації книги Макс Кідрук заінтригував новою книгою, над якою завершував роботу, з назвою «Не озирайся і мовчи». З нетерпінням чекатиму, але навіть страшно уявляти, що буде там, оскільки автор вміє добряче погратись нервами своїх читачів.

    На русском языке

    Когда берешь в руки книгу Кидрука, необходимо заранее предусматривать, чтобы для чтения был свободен весь день, иначе чтение затянется до утра, пока, наконец, не будет перевернута последняя страница. Но все равно потом будьте готовы, что вы еще долго не сомкнете глаз, переваривая прочитанное в голове.

    Не побоюсь этого слова, но я обожаю Кидрука, точнее - его произведения. Они захватывают с первого слова, заставляют мозг усиленно работать, тело дрожать, а сердце биться так, что кажется, будто оно вот-вот выскочит из груди. Его произведения заставляют отключиться от реальности, забыть о собственной жизни и некоторое время жить жизнью главных героев.
    Пока я читала о Мироне и его маленьком сыне Теодоре, думала, что поседею до конца книги. Все события, которые происходили, казались достаточно реальными, и когда случалась какая-то очередная жесть, мозг просто взрывался, а вопрос «что, к черту, происходит???» не покидал мысли до самого конца.

    Эта книга действительно страшная. И страшна не только тем, что происходит с маленьким Тео, но и переживаниями самого отца, хотя иногда его бездействие можно было сравнить с сонным тюленем - неужели в подобной ситуации можно было надеяться на волю случая и пускать все по течению? А с другой стороны, как в реальной жизни можно остановить и выгнать из головы Существо, которое поселилось в голове твоего маленького сына и не дает спокойно жить не только ему, но и окружающим.

    Подытоживая, я скажу, что если бы меня попросили описать книгу одним словом, это было бы слово «жесть».

    P.S. На презентации книги Макс Кидрук заинтриговал новой книгой, над которой завершал работу, под названием «Не озирайся і мовчи». С нетерпением буду ждать, но даже страшно представлять, что будет там, поскольку автор умеет хорошо поиграть нервами своих читателей.

    Читать полностью
  • KettyBlack1
    KettyBlack1
    Оценка:
    11

    З творчістю Кідрука в мене пов'язані приємні ностальгічні спогади. Все почалось з Бота у ті далекі часи, коли ми з FatumeS були першокурсниками і майже випадково натрапили на цю книгу і цього автора. Згодом це став єдиний письменник, якому я дозволяла лоскотати свої нерви, адже я не фанат жахів і навіть ніколи не читала Кінга.
    Отож, ми рік чекали "Зазирни у мої сни" рівно з того моменту, як Макс на презентації Ґуаякільського парадоксу відкрив таємницю нової книги. Ми спостерігали за тим, як нове творіння втілюється життя. І от після чергової неймовірної презентації книжка опинилась у моїх руках і я з захватом і передчуттям розгорнула першу сторінку, але...
    Щось пішло не так. От я дочитала книгу і я не розумію відгуків повних захвату. Люди, гей! Ви чого? Це ж вже зовсім не той Кідрук! В першу чергу мене збентежив вибір написання від першої особи. Окей, сюжет виправдовує такий вибір, але, як на мене, в Кідрука не надто добре вийшло написати саме від першої особи. Переживання героя розкриті, ти дійсно проймаєшся історією, але ж, бляха, це той єдиний письменний, якому я дозволяю лякати мене до жахіть у моїх снах. Та, не дивлячись на те, що тема книги напряму пов'яззана, мені не тільки не снилися жахи, мені ні разу не стало моторошно. Та й сама частина, яка так помпезно винесена у назву твору зведена до декількох глав. Решта твору займає... щось. По правді кажучи, здалося, що автор виріс з власного стилу, захотів спробувати щось нове і щось більш схоже до елітарної літератури, але якось воно не вдалось. І вийшло ні те, ні се. Ні тобі високої літератури, ні типово кідруковського стилю, великим плюсом якого завжди було вміння тримати читача інтригою.
    Я погоджуюсь, кінцівка мене вразила. Навіть змусила прокинутися від напівдрімоти. І хоч частково вона була передбачувана, все ж емоційно досить напружена. Та однієї кінцівки замало для того, щоб роман на 500 сторінок дійсно вважати хорошим.

    Читать полностью
  • mokasin
    mokasin
    Оценка:
    8

    Макс (дозволю собі так назвати автора, бо автограф на книжці саме "від Макса") привчив мене до чогось оригінального . Від ЗУМС я чекав саме лячної містики "в кращих традиціях Стівена Кінга", як зазначено на звороті видання. Було багато чого, але анітрішечки не лячно, мабуть тому, що Кідрук ще не Кінг і не здатен залазити так глибоко у голови героїв та читачів. Та все ж книга цікава, навіть дуже цікава, і по-своєму особлива. У першу чергу через те, що віриш у написане і перед очима не постають голівудські блокбастери з масовими рукоплесканнями у кінцівці, а рідна країна з її побутом та культурою (нехай навіть тільки спочатку), коли не потрібно (раз я вже порівнюю з Кінгом) щоразу заглядати у виноски і вичитувати, про яку пісню, телепередачу, обгортку від чіпсів і т. п. йдеться.
    Хоча... Максе, ти ж КІДРУК, ну навіщо оте "місто на такому-то узбережжі з таким-то населенням"?
    Наразі можу себе віднести до тих читачів, які прочитали Кідрука повністю (принаймі з опублікованого, і, звісно, станом на сьогодні) і які однозначно читатимуть його далі. Дякую, Максе.

    Перевод

    Макс (позволю себе пофамильярничать, потому что автограф на книжке "от Макса") приучил меня к чему-то оригинальному. От книги ожидал именно ужасающей мистики "в лучших традициях Стивена Кинга", как отмечено на обороте. Было много чего, но нисколечки не страшно, наверное из-за того, что Кидрук пока не Кинг и не способен так глубоко проникать в головы героев и читателей. Но все-таки книга интересная, даже очень интересная, и по-своему особенная. В первую очередь потому что веришь в написанное и перед глазами не возникают голливудские блокбастеры с массовыми рукоплесканиями в концовке, а родная страна с ее бытом и обычаями (пусть только и вначале), когда не нужно (раз уж я сравниваю с Кингом) постоянно заглядывать в сноски и вычитывать, о какой песне, телепередаче, упаковке от чипсов и т. п. идет речь. Хотя... Макс, ты ж КИДРУК, ну зачем это "город на таком-то побережье с таким-то населением"?
    Пока могу себя отнести к тем читателям, которые прочли Кидрука полностью (по крайней мере, из опубликованного и, конечно, по состоянию на сегодня) и которые однозначно будут читать его дальше. Спасибо, Макс.

    Читать полностью