Макс Кідрук — отзывы о творчестве автора и мнения читателей
image

Отзывы на книги автора «Макс Кідрук»

41 
отзыв

Klena_Til

Оценил книгу

Ух! Какую же крутую книгу я прочитала! А сколько тяжёлых тем в ней затронуто! Описаны они очень живо и честно, как по мне.

Вы боитесь лифтов? Я всю жизнь живу на 9 этаже, помню, как много лет подряд лифт у нас просто не работал. Для меня лифт это маленькое ежедневное чудо. Собственно, ГГ Марк тоже не боится лифтов. Просто теперь он знает, что лифт может привезти его на любой этаж, а и ещё кое куда. И все вроде бы хорошо, но пытливый ум Марка не может принять как данность существование мира за лифтом, ему нужны объяснения!

В детстве мне приснился сон, что я вечером поднимаюсь домой, лифт не работает и я иду пешком. И подъезд вроде мой, а на каждом этаже какая-то мини-страшилка ждёт. И я искренне верила, что это был не сон и старалась возвращаться домой, пока светит солнце. К чему это я? Не знаю, просто вспомнила, когда читала. Марк после первого перехода тоже решил, что это был сон. И лучше бы это и правда был только сон...

Моторошно. Именно так мне было читать эту книгу. Слово "жутко" не передаёт всей глубины моих чувств, было именно моторошно! Пожалуй, эта книга смогла меня напугать, что было очень неожиданно. Кинг не смог, а Кидрук смог!

31 декабря 2019
LiveLib

Поделиться

Natali39419

Оценил книгу

Рецензію на " Жорстоке небо" писала на піднесених почуттях від організації презентації та від особистого знайомства з автором, зараз обертаючись у минуло є бажання дещо підправити. Здається, що в той момент я була не зовсім справедливою чи що. Але то минуле, а тут у нас сьогодення і зовсім новенька книга, прочитана буквально на одному подиху. Для мене Бот-2 однозначно краще "Жорстокого неба".
Не буду нічого писати стосовно сюжету книги, не хочу спойлерити. Хоча деякі повороти були по справжньому неочікуваними. От за що варто відмітити автора так це за цілісність сюжету, такі точні деталі, описи. Всі події розгортаються, може, не дуже по прямій, але все доречне: почуття, події, опис. А ще окреме спасибі за правадивість деталей, які можна дуже легко перевірити за допомогою інтернету. Кідрук, як завжди неперевершений. Дуже дякую йому за те, що він створює якісно нову українську літературу. Як на мене Бот та Бот-2 обов"язково неодмінно екранізувати. Буде неперевершено.
А яким же ж неочікуваним сюрпризом була згадка мого імені в кінці , неочікувано. Хоча більше радості, мабуть. було у мами...
Читайте, не пожалкуєте!

14 сентября 2015
LiveLib

Поделиться

MyNameJulia

Оценил книгу

Кайфова книга. Розлади сну, нічні кошмари, потойбічні сили, міцний клубок із таємниць та криза сімейних стосунків. Як тільки вдалося сплести все це в цілісну історію?
.
Та я просто в захваті! Невже я є свідком створення справжнього класного українського триллеру? А тема то яка "смачна". Сни - найзагадковіша сфера буття людини. Я сама в дитинстві страждала від нічних кошмарів і не лише в теорії знаю, що таке сонний параліч. Був час, я зачитувалась історіями на цю тему, але не українськими. Бо наші про це не писали. А тепер пишуть!
.
Не буду оригінальною, якщо порівняю @max.kidruk зі Стівеном Кінгом! Куди там! Не всі книги Кінга я читала з таким голодним захватом як #зумс. І справа не лише в тому, що обидва пишуть жахастики, як здається декому. Кінг займає місце в моєму серці не просто через моторошні сюжети. А через те, що в кожному такому сюжеті проступає чітко людина, конкретна вибірка людських проблем, складні і цікаві аспекти їхніх стосунків.
.
Мало написати страшну книгу, щоб зачепити читача. За кожною страшилкою має стояти щось більш глибоке. І Кідруку це вдається! Український Кінг, це ж треба таке. А я то всі ці роки думала, що МК пише розважальні тревел-посміхульки. Каюсь, ганьба мені і сором! Вже друга його книга чіпляє за живе.
.
Однієї мити за межею життя опиняється маленький хлопчик . Всього 36 секунд - і його серце знову б'ється, але повернувся звідти він не сам. Щось вчепилось в нього і протягом наступних років життя торкатиметься його снів, щоразу все тісніше переплітаючись з реальним світом. А поруч з ним - родина, що потерпає від післямайданівської і кризи та браку розуміння. І розгортається історія... Моторошна, захоплива і не передбачувана.
.
Що цікаво, книга має два фінали. Перший ми розуміємо ще на початку. І протягом читання мене не ввідпускало відчуття, що станеться щось жахливе. Звичайно, я здогадувалась ЩО саме станеться, але уявити не могла, ЯК це станеться.
.
Ви помічали, що в кінці книг автор добирає список пісень? Підбірка музики як раз мені до смаку. Тепер у мене в телефоні два плейлисти -

15 декабря 2017
LiveLib

Поделиться

lyuda_radon

Оценил книгу

Втнула таке, оскільки Бога немає. Якби був, то було б легше. Тоді вся відповідальність була б на ньому. Але живемо в світі без Бога, тому треба самим приймати рішення. Робити це ще тут, на Землі. Бо, крім Землі, нічого й немає. Є тільки наше одиночне, в одному примірнику, життя, яке більше ніколи не повториться і ніяк не продовжиться. Ані раєм, ані перетворенням у жабу, пагін куща чи в камінь. Живемо — і помремо. І все. На цьому крапка. Тож марно сподіватися на когось чи на щось, треба брати віжки у свої руки, керувати долею, творити чудеса і дива зухвалі. Зцілювати, народжувати, воскрешати і навіть вбивати. Бо, крім нас, це зробити нікому.

Закінчилась книжка, о сльози капають з очей. Шеф каже до побачення, а я відвертаюся до вікна. Їх не можливо стримати. Коли покоління бабусі і дідуся розповідали про війну, вона була далека, як страшний спомин. Потім до нашого класу прийшла дівчина, вони тікали від конфлікту в Нагорному Карабасі, то вже наш час, але між нами сотні кілометрів. А тепер війна в моїй країні. Й наше покоління стає частиною цієї історії. Хтось там на передовій калічить своє тіло і життя захищаючи інших, хтось тут збирає кошти, харчі, одяг. Як би не волонтери ніколи б нашу держава не втрималась на початку агресії. НІКОЛИ. Влада настільки недолуга, що вона скоріше б втекла закордон ніж би спромоглася щось нормальне зробити. У них і зараз е хватає клепок довести все до гідного фіналу.
Мої улюблені автори Лариса Денисенко, Галина Вдовиченко, Ірен Роздобудько, Ірена Карпа, Сергій Жадан. Є і ті кого я ще не читала, але то не головне. Вони написала про те, що болить кожному з нас. Вони написали правду, якою б вона не була.
Ці розповіді про хлопців і дівчат зі сходу і заходу, з Криму, Донбасу, Києву, Закарпаття, про тих хто творить добро, не озираючись і не вагаючись. Про тих хто допомагає і на зв'язку 24 години на добу. Про тих хто не втрачає віри та надії.
Дуже щемлива історія про Поліну. Перша цитата саме з цього оповідання.
А сама болюча мабуть Кідрука. Тому, що існують такі бабці, жіночка з вибіленим пергідролем волоссям, які посміхаються тобі, а самі дарували квіти тим, що прийшли і моляться на портрети на тлі триколору. Тому, що вони не стріляють відкрито, а роблять все тишком нишком. Ховаючись за спини жінок та літніх. Але ми….

Бо ми не вони.
8 июля 2016
LiveLib

Поделиться

Nina_M

Оценил книгу

Ця невеличка книга - збірка коротких творів про людей, які, полишивши в’язання светриків для пінгвінів, узялися до важкої і потрібної роботи - допомагати людям, які поряд. По суті, це історії про багатьох, адже сьогодні чимало моїх співгромадян, озирнувшись довкола, побачили, що оточуючі потребують того, що є у надлишку в тебе: стара непотрібна куртка, добре слово, годинка-друга часу. А хтось може поділитися й грошима або трьомастами мілілітрами крові. І це не тільки для вояків чи пацієнтів госпіталів, чи для переселенців, а просто для всіх людей.
В одному з оповідань навіть є спроба проаналізувати мотиви волонтерів, які обділяють увагою рідних і не надто якісно виконують робочі обов’язки. Як на мене, байдуже, чому вони займаються волонтерською діяльністю. Важливо, що вони роблять це.
Вважаю, що заради книги з таким ідейним навантаженням слід полишити на якусь годину інші книжки, може, і більш художньо досконалі. Можливо, саме ця невеличка книжечка надихне когось на добру справу.

Для тех, кто читает на русском

Дальше...

Эта небольшая книжка – собрание коротких произведений о людях, которые, оставив вязание свитеров для пингвинов, принялись за тяжелое и нужное дело – помогать людям, которые рядом. По сути, это истории о многих, ведь сегодня немало моих соотечественников, оглядевшись вокруг, увидели, что окружающие нуждаются в том, что есть в избытке у тебя: старая ненужная куртка, доброе слово, пара часов времени. А кто-то может поделиться и деньгами или тремястами миллилитрами крови. И это не только для воинов или пациентов госпиталей, или для переселенцев, а просто для всех людей.
В одном из рассказов даже есть попытка проанализировать мотивы волонтеров, которые обделяют вниманием родных и не слишком качественно исполняют свои рабочие обязанности. Как по мне, все равно, почему они занимаются волонтерской деятельностью. Важно, что они делают это.
Считаю, что ради книги с такой идейной нагрузкой надо оставить на какой-то час другие книжки, может быть, и более художественно совершенные. Возможно, именно эта небольшая книжечка вдохновит кого-то на доброе дело.

4 июля 2015
LiveLib

Поделиться

Keltika

Оценил книгу

Для мене це друга книга Макса і можу сказати, що я відверто погарячкувала з занесенням автора в улюблені. Ні, пише він добре, але не кожна книга однаково вражає та захоплює.

Вчитуватися важкувато, практично монолітний текст з малою кількістю діалогів та купою різного непотрібу типу музичних плейлістів, заглиблень у якісь абстрактні речі, цілих сторінок з якимись науковими (або псевдонауковими) поясненнями, не вдається зануритися в те, що відбувається, с головою.

Також я ніяк не могла зрозуміти чому батьки хлопчика постійно тягнули за щось кота, коли їх дитина знаходилась в такому тривожному стані. Да і наприкінці історії теж було дивно читати про те, як батько дивиться в монітори замість того, щоб бігти на потрібний поверх та рятувати сина. А листи до ФБР з переліком цілої купи подробиць, спостереження за снами хлопчика, переселення душ мені взагалі не сподобались, все це здається перебільшеним, недоречним, зайвим. І інтрига… Інтриги не було, автору вона не вдалась, відразу було зрозуміло хто надрукував того листа, хто знаходився на той час удома і таке інше. Єдине, що було цікаво дізнатися (але теж не дуже інтригувало), це хто такий Аймонт і що йому взагалі потрібно від хлопця.

Я, здається, розумію, чому деякі читачі порівнюють Кідрука з Кінгом, але не можу з ними погодитись. Макс відверто застосовує велику кількість прийомів, які зазвичай використовує у своїх творах Король жахів. Там є і перелік музичних композицій, які слухає головний герой, є веселощі від випускання газів, є суто американське підбадьорення хлопчика «чемпіон», є понівечені долі, є навіть слово, яке повинно відкластися у читача в голові і тому повторюється декілька разів на протязі книги, та виділяється написанням по складах або в дужках (над-ру-ку-вав), немає хеппі-енду, все це дійсно нагадує Стівена, але ще більше підкреслює ту прірву, яка пролягає між авторами. В Кінга це виходить майстерно, в Кідрука виглядає підробкою. До того ж в Макса сюжет пронизаний може і цікавим, але дещо штучним, незграбним екшеном, і це його також викидає зі стежки, якою він крокував вслід за майстром. Тобто пише Кідрук може й непогано, але порівнювати його з Кінгом не можна, це блюзнірство.

Що сподобалось. Сподобалась психологічність твору, сподобалось глибоке занурення одразу в декілька важливих життєвих моментів, сподобалось як автор змалював перші напади, все. НОІМ вийшла набагато кращою, більш довершеною і взагалі крутішою по усім параметрам.

27 января 2018
LiveLib

Поделиться

KettyBlack1

Оценил книгу

"Хай би тебе чорти побрали, клятий ти Кідрук!" Саме такі думки виникали у голові зранку, одразу після того, як уві сні мені доводилося тікати від зграї розлючених "сутінкових". "Ненавиджу тебе!" - з захватом викрикнула я, щойно закрила дочитаний роман.
Так вже сталося, що до сучасної (та й не тільки) української літератури я не дуже дотична, але Макс... У той далекий 2012 першокусницями зі словами "Дивись, якийсь мужик презентує свою книгу" ми з FatumeS познайомились і з самим Максом Кідруком і з його творчістю. Я пам'ятаю той невеличкий зал, який запросто вміщав в себе всіх, хто хотів подивитися на молодого письменника та послухати його, пам'ятаю як охопив захват від його ораторських здібностей, а згодом від майстерності втримувати читача. Далі були презентації Твердині і Жорстокого неба. Людей було все більше. І от Бот-2, і лекційна зала заповнена майже вщент. Бо щоразу хтось, закриваючи черговий роман Кідрука, біг до кращого друга чи просто знайомого, тицяв йому до рук книгу і вимагав прочитати. Бо кожен хотів, щоб ще хтось відчув це лоскотання нервів, відчув, як шлунок стискається від гнітючої атмосфери.
Романи Кідрука - це все ж масова література, і оцінювати їх треба саме з цієї позиції. Масова література має затягувати читача, має зробити так, щоб читач їв, спав, срав, ходив на роботу/в універ/до школи не відриваючись від сторінок, щоб не мав спокою, доки не дочитає твір, а закривши книгу, жалкував, що не розтягував задоволення. Кідрукові твори справляються з цим повністю. Макс завжди завершує абзац, главу, розділ, да, мать його, роман таким чином, що сил нема відкласти книгу в бік, щоб піти приготувати собі пожерти!
Максовий стиль має цікаву особливість. Я б назвала це гіперреалізмом в літературі. Його я помітила ще у Твердині, коли Кідрук описуючи деталь з спорядження Левка і компанії, вказував все, включаючи ціну, за яку було придбано річ. Попервах здається, ну нашо! Але згодом розумієш, що ці деталі додають реалістичності, від чого нерви лоскоче сильніше. У Боті-2 ця гіперреалістичність також присутня, і час від часу доходить до того, що виникає бажання захлопнути книгу і сховатися, але якась сила не дає відірвати носа від сторінок.
Не будемо вбивати котиків, не будемо роздумувати над тим сакральним питанням "чому?", не будемо розкривати подробиці сюжету. Хочеться тільки сподіватися на швидку появу третьї частини Бота і звичайно нового заявленого на презентації роману, з яким можна буде знову випасти з реальності.

17 октября 2015
LiveLib

Поделиться

FatherBrown

Оценил книгу

Яка чудова книга, про яку я ще добу назад і не чула!..
Та треба інколи відвідувати розумних і начитаних друзів, які люблять витрачати гроші на книги і ще більше люблять цими самими книгами ділитися :)))
Дуже цікавий, незвичний, ба більше! - ексклюзивний задум, крута реалізація - 7-м авторів за ціною одного, а на додачу ще й приємне оформлення... Книга сто відсотків вартує бути на полиці серед інших таких же крутезних книг.
Власне, про ідею все сказано і в анотації на обкладинці, і у вступі. Дійсно, Жадан та Фоззі зробили те, чого раніше чомусь не зробив (ну або зробив, але я про таке не чула) ніхто з тих, хто переймається проблемами українців; української ідентичності і того, як вона впливає на наше сучасне життя.
Далі хотілося б ранжувати усіх авторів за тим, наскільки сподобалися їхні розділи.
1. Андрій Кокотюха зі своїм Бананом, життя якого припало на буремні часи, пов'язані з розпадом імперії та початковим становленням Української держави, став для мене найбільшим відкриттям. Іронічно-цинічно, влучно, доречно, актуально. Мова українська.
2 - 5.
Тут дуже важко визначити послідовність авторів для себе, адже всі сподобались по-своєму і когось одного важко виділити.
Володимир Рафаєєнко, раніше невідомий мені письменник, справив реально круте враження. Його вустами (а, скоріше, пером, чи напевно клавіатурою) чудово передано дух сучасної нам з вами епохи. Жодних перегравань, реальний живий та цільний герой, якому віриш і співчуваєш. Мова російська.
Юрій Винничук трохи фантасмагоричний (але як атмосферно передав життя міжвоєнного періоду!). Мова - "смачна" українська.
Фоззі неочікувано (адже не письменник) круто розкрив життя півслявоєнного періоду, "прєлєсті" життя при тоталітаризмі людини із мас. Багато влучних фраз і думок. Мова російська.
Макс Кідрук здивував сюжетом - адже не так і просто, як на мене, писати про майбутнє, ризикуючи при цьому зачіпати сучасні українські теми - це дуже сміливо! Макс вразив не тільки і не стільки стилем, як саме змістом. Мова українська.
6. Сергій Жадан відверто розчарував. Загалом мені подобається та близька його творчість, але тут вийшла якась халтура. Дякую за задум, але, схоже, що писати "на замовлення", а не завдяки натхненню, виходить у Сергія не дуже. Але є значний такий плюс в тому, що дана робота мастодонта сучукрліт не є його найкращою - на цьому фоні ще сильніше виділяються інші розділи. Мова українська.
7. Від Ірени Карпи (з літературною творчістю якої знайомлюсь вперше, але вже давненько підписана на неї в інстаграмі) я нічого і не очікувала, тому і розчарування не було. Схоже, пані Ірена (або, краще, мадам - недарма ж що в реальності вона мешкає в Парижі, що героїня її жила саме там) пише в основному про себе. Досить пусто і за емоціями, і за такими приємними оку художніми прийомами, але в загальну канву цієї книжки історія вписалася, тому ок. Мова українська.

Мови розділів зазначала не просто так, а щоб відмітити і цей класний задум - адже немає, напевно, в цьому світі українця, всі - всі - всі родичі декількох поколінь якого розмовляли б виключно українською мовою.
Як підсумок - на такі невеликі за обсягом, але дуже глибокі за змістом, книги не шкода витрачати ні гроші, ні час. А "ДНК" однозначно входить до мого власного читацького днк.

3 августа 2020
LiveLib

Поделиться

DafnaRinger

Оценил книгу

Книга "ДНК", яка вийшла з-під пера аж сімох (!) українських авторів (Жадан, Винничук, Карпа, Фоззі, Кокотюха, Рафаєнко та Кідрук) — це історія поколінь через життєві історії кожного окремого представника. Неприкаяність і пошук своєї країни, свого дому. Хитрощі і намагання будь-якою ціною вижити, знаходячись між молотом і ковадлом, між "совєтами" і німцями. Мрії і сподівання на краще життя розкиданих по світу українців. Радянська система освіти та армія. Проблема расизму, національної дискримінації, антисемізму та сексизму. "Гідного" життя в Радянському Союзі. Ядерної зброї. (Частина Фоззі "Гены, гены" видалася найстрашнішою...) Екології. Науки. Колонізації. Війни та миру. Людських відносин.

Поневіряння українського народу і постійний безперервний пошук своєї "обітованої землі", "охоплені ідеєю відвоювати Україну, вийняти її зі свого серця й дати їй прорости в кривавому повоєнному ґрунті". Як каже Марко, герой, з якого починається ця розповідь поколінь: «Випадало мені бути біженцем, утікачем, без країни й прапора, з ідеєю в серці, з мукою в душі, з підробленим паспортом у кишені».

Жодну з семи розказаних життєвих історій не назвеш щасливою. На кожного персонажа, чиї спогади представлені у книзі, припала якась війна чи революція, а то й разом... І від цього стає страшно, бо з того всього випливає — людство не може жити в мирі, не вміє домовлятися і спрямовувати усі свої сили на розвиток і процвітання. І Кідрук в останній історії підсумовує: ніякі прогреси, ніякий розвиток науки, польоти в Космос і колонізація Марсу не варті нічого, коли зміни не відбуваються в нашій свідомості, коли замість того, щоб вчитися на власних помилках, ми знову й знову їх повторюємо. «Від усвідомлення, що марсіанські колонії приречені повторити всі етапи розвитку земної цивілізації, мені стало моторошно. Невже ми нічого не можемо вдіяти і спільнота на Марсі має неминуче пройти крізь власні Темні віки, перехворіти на нацизм, пережити епоху диктаторства?»

В OUTRO лунає думка: «Світ донедавна був жахливий і ми готові зрозуміти, що треба змінити, щоб його врятувати. Тепер ми знаємо, як нарешті стати мудрішими».Вивчивши спогади поколінь? Хотілося б вірити, що колись ми станемо мудрішими... 

P.S. Не знаю, чи автори дійсно хотіли це зробити, чи це тільки я побачила в книзі алюзію на «Сад Гетсиманський» Івана Багряного, в центрі якого була родина Чумаків, зокрема Андрія Чумака. Героя, з якого починається і яким закінчується "ДНК" звати саме Андрій Чумак, і тут же Харківська область і Харків, що є місцем подій і в «Саді».

9 августа 2017
LiveLib

Поделиться

inessakos

Оценил книгу

Сборник таких разных и интереснейших рассказов от любимого украинского писателя Макса Кидрука безумно порадовал.

Немного о каждом произведении:

“Р61”

Какие только происшествия не происходят в пути. Главное, помнить, что не стоит съезжать с намеченного пути, а то мало ли, кто ждет на повороте...

“ЗНОВУ І ЗНОВУ”
(“СНОВА И СНОВА”)

Иногда месть бывает очень горькой на вкус, а случай - иронично шутлив.

Полезный бонус: рассказ научит, как уберечься от мошейников.

“ТРАНСФЕР”

Большой спорт, большие деньги, большая афера!

Максимально позитивно - класс!

“Я ПОЛЕЧУ!”

Когда исполняются мечты, или почему важно не ошибиться при расчете формул.

Да, это было опасно, но так смешно.

“СЮРПРИЗ”

Минутка юмора, или как Дед Мороз в скалолазы заделался.

“МОЯ ЛІТЕРАТУРА”
(“МОЯ ЛИТЕРАТУРА”)

Морской бой на уроках украинской литературы, или как зовут главного героя в “Борислав сміється”?

Давно так не хохотала, читая книгу

“ЕЛЬВІРА”
(“ЭЛЬВИРА”)

Об ужасе, которым является война.

“НІЧИЇ ДІТИ”
(“НИЧЕЙНЫЕ ДЕТИ”)

Фотографии с запахом смерти.

“ДНК. ІСТОРІЯ СЬОМА”
(“ДНК. ИСТОРИЯ СЕДЬМАЯ”)

Не важно, где живут люди, - на Марсе или на Земле они все равно остаются людьми.

Фантастически реальная история о том, что заложено в человеке и чего не изменить.

“ЗАРАДИ МАЙБУТНЬОГО”
(“РАДИ БУДУЩЕГО”)

Можно ли сделать будущее лучше, изменив прошлое?
.
.
.
10 таких непохожих одна на другую историй, каждая из которых понравилась по-своему.

21 августа 2019
LiveLib

Поделиться

...
5