Три дня чтения в подарок
Зарегистрируйтесь и читайте бесплатно

Рецензии и отзывы на Не озирайся і мовчи

Читайте в приложениях:
36 уже добавило
Оценка читателей
4.4
Написать рецензию
  • Keltika
    Keltika
    Оценка:
    16

    Буквально щойно закінчила читати книгу, ще перебуваю під величезним враженням, слів немає, але щось сказати треба. Тому і народжується цей безглуздий, сумбурний відгук.

    Макс Кідрук - новий для мене автор, нічого не читала, ніколи не стикалася. Звідки взялося бажання прочитати «Не озирайся і мовчи» навіть не знаю, але воно з'явилося, зміцніло і, не відкладаючи в довгий ящик, я приступила до читання. Книга поглинула мене з головою, я читала по всіх усюдах, використовувала кожну вільну хвилинку, щоб прочитати ще хоч пару рядків.

    Книга - страшна, причому в ній, крім вкраплень потойбічного, повно цілком собі повсякденного, соціального остраху. Тут і підліткова жорстокість, і буллінг, і внутрішні терзання, і проблеми в сім'ї, і батьки, яким не до тебе, і домашня тиранія, і ще купа всього не менш важкого, що змушує здригнутися.

    Марк з батьками і дідом переїжджає в центр міста Рівне. Хлопчик тямущий, вірить в науку, з дідом обговорює прочитані книги, а ось налагоджувати відносини з однолітками йому поки що не під силу. У школі і так до нього ставляться не дуже, а тут ще й самогубство при ньому трапилося, а потім і зовсім незрозуміла смерть, яку медики обізвали СНСД (синдром раптової смерті дорослих), куди ж тут дружбою обзаводитися, всі навпаки цуратися почали, та неймовірне йому приписувати.

    У ці непрості для Марка дні, несподівано, на даху будинку, він знайомиться з дівчинкою з паралельного класу, що живе в його ж під'їзді, яка розповідає хлопчині про інший вимірі і про дивний ритуал переходу до нього за допомогою ліфта в їх десятиповерховому будинку.

    Тільки пам'ятай! На п'ятому поверсі, щоб не трапилося, не озирайся і мовчи. Це дуже важливо!!!

    Все, що відбувалося далі, було неймовірно захоплюючим, неймовірно цікавим, просто неймовірним. Під час читання хотілося то бігти кудись, стрімголов, то тихенько вити від туги, забившись у куток, то мовчки завмерти на піску під застиглим навіки сонцем, то кричати в голос від безвиході.

    Далі...

    Я часто замислювалася, а змогла б я ось так, як ці підлітки, здійснити перехід, пережити появу істоти за спиною, страх перед поверненням, і потім повторювати це знову і знову? Напевно, в здоровому глузді і пам'яті - ні. Але я пам'ятала, що у друзів були величезні проблеми в реальному житті, і я розуміла, що саме в таких страшних ситуаціях людина шукає місце, де її ніхто не знайде. І куди там тій істоті зі смердючим диханням до батька з членом і велосипедним насосом напереваги ... Да уж, що тут скажеш ...

    Те, що відбувається, розгорталося стрімко, сторінка перелітала за сторінкою, книга невблаганно наближалася до кінця. У ній був використаний мотив, дуже схожий з «Цвинтарем домашніх тварин», але Кідрук не став псувати собі репутацію банальним списуванням написаного до нього, Максу вдалося на заїждженій темі повернення своїх мертвих, зіграти зовсім по-іншому, за що йому плюс в карму .

    В одному з відгуків я примудрилася зловити спойлер про кінцівку книги, але це абсолютно нічого не зіпсувало, більш того, по тому, що відбувається, тільки така кінцівка і була закономірною, до неї все і йшло, хепі-хепі там і спочатку автором закладено не було.

    Цікаво, що я не вгадала, що ж трапиться, якщо обернутися (особливо після розмови в кафе), мені здавався очевидним зовсім інший варіант. Ще мені здалася дещо провисаючою лінія діда, такий мудрий чоловік, з такою любов'ю до онука, і ось так якось ніяк вийшло, сумно( Та й деякі питання для мене так і залишилися без відповіді, але книга настільки сильна, що навіть це Кідрукові прощаєш не замислюючись. Думаю, це можна пояснити тим, що автор спочатку писав повість, і тільки в ході написання усвідомив, що це вже повноцінний роман.

    Не сумніваюся, що підлітки, які живуть в Рівному, обкатали б ліфт в будинку на вулиці Квітки-Основ'яненка до повного його виходу з ладу, якби будинок, який там розташований, виявився б десятиповерховим (автор чомусь був упевнений в тому, що там 10 поверхів, а їх виявилося всього 9), так що мешканці повинні бути дуже за цю помилку Максу вдячні))

    Шикарний буктрейлер, шикарна книга, автор виявився справжнім відкриттям року і впевненою рукою занесений в улюблені. Однозначно буду рекомендувати тим, хто читає українською. Сподіваюся, інші твори також не підведуть. А ще, я б дуже хотіла, щоб за книгою зняли фільм, з сюжету сто відсотків можна вичавити цукерку.

    Читать полностью
  • ZanoZZZa
    ZanoZZZa
    Оценка:
    13

    На своїй презентації книжки у Кременчуці Макс зазначив, що не мав наміру налякати когось з читачів. Ну не знаю, Максе, я майже надзюрила собі у штани. Але давайте по порядку.
    Перед нами книжка в першу чергу соціальна. Макс не кривив душею, коли казав, що хоче висвітлити саме проблеми булінгу, який зараз ну просто не на жарт розігрався у нашій буденності.
    Перед нами є хлопчик Марк. Він напрочуд кмітливий та не по роках розвинений, через що відносини з однолітками у нього не так шоби клеяться. Марк живе у научно-популярних книжках, що приносить йому дід. Взагалі дід, мабуть, його найкращий друг, адже саме з ним Марк почуває себе вільно та спокійно. Треба відзначити, що дід у всій книжці - один із найяскравіших персонажів.
    Навколо Марка коїться щось дивне. Кидається з багатоповерхівки знайома йому дівчинка, на уроці з фізкультури гине один хлопчик. Однолітки, що й без того недолюблювали його за надмірний розум кидають усю вину саме на нього та створюють навколо Марка якийсь містичний ареал. Тоді він знайомиться з дівчинкою Сонею, що живе з ним в одному домі. Саме тоді Соня розповідає йому, що не все у цьому світі піддається його науковим поясненням. Вона дає йому ключ від іншого виміру, де завжди світить сонце, блищить море і навколо ні душі.
    Марк був би не Марком, якби не спробував розгадати загадку того дивного місця. Так усе і починається. Макс Кідрук дуже живо і реально описує навколишній та внутрішній світ школи. Дітей, та їх безпідставну ненависть, дорослих, байдужих до своїх дітей, робітників школи, яким своя репутація та бабло важливіші за правду. Я читала це і кривилася від болю, гніву та відчаю, адже саме так воно і є.
    Та попри увесь моралфажний заклик, Макс втелющив у книжку стільки жахів, що читаючи, я відкладувала книжку сторінка за сторінкою, аби просто заспокоїти своє серце. Те, що було у тому світі, що так схоже на Кінгівське кладовище домашніх тварин, лякало мене до клацання зубами.
    Тут я мала би поставити 5 із п'яти, поклястися у вічному коханні Максу і відкланятися, але... Далі будуть СПОЙЛЕРИ

    спойлерУ мене виникло дуже, ну просто дуже багато запитань до Макса, і навіть якщо б я захотіла - не змогла б запитати про них у нього на презентації, тому шо це спойлери і їх ніхто не любить. Тому роблю це зараз, попередивши завчасно.
    По-перше, якого фіга (мабуть це скоріше запитання до Марка, а не до самого Макса) якщо Марк такий розумний, нафіга він поліз у той ліфт, коли вони з сім'єю мали вже покидати будинок? Ну камон, ти побачив якщо не смерть, то її гінця, як тобі хватило розуму знову стати у той клятий ліфт? Читаючи це, я просто відклала книгу та закотила очі.
    По-друге, Макс так старанно і детально промальовував портрет діда, він ще у лісі, дивлячись на зорі, щось підозрював. Він бачив фото, докумекав, що запитання про ліфт мали мати якусь підставу, а потім у кінці... Я так сподівалася, і водночас боялася того, що дід віддасть своє життя замість Марка, або врятує його, або бодай щось. Але чомусь Макс вирішив, що дід перетвориться на Хатіко. Незрозуміло...
    По-третє, Соня, яка вже втратила подругу, кота та ще бозна що, невже вона, подруга Марка, не стала нічого робити? Не покликала на допомогу, не розповіла правду дідові? Нічого? Виходить, що вона тут виступає просто у ролі приманки до потойбіччя чи як?
    Ну і останнє. Підлітки помстилися жорстокому батькові Соні та відправили його туди, де його ніхто не знайде, залишивши йому тільки маленьку записку від доньки. І усьо. На цьому ця лінія обривається. Альо, Максе. я хочу знати, що з ним стало? Його зжерли? Він став одним із них? Просто помер від голоду? Захлинувся блювотиною? Намагався вибратися "назовні"? І головне... Чи зустрівся він з Марком?свернуть

    І не дивлячись на те, що книжка залишає по собі ну дуже багато запитань, мені сподобалося. Мені сподобалося і я, як і завжди, хочу ще. 5 із 5, клянуся у вічному коханні і відкланяюсь.

    Читать полностью
  • OlenaKokhan
    OlenaKokhan
    Оценка:
    9

    Матуся вже давно радила почитати Макса Кідрука. Я дуже довго відкладала, але коли побачила в магазині новинку, то вирішила, що це, напевно, мій шанс познайомитись з цим автором. Кідрук став для мене відриттям. Я навіть не очікувала, що 500ст. книги пролетять на одному диханні. Встигала тільки спостерігати за тим, як плавно книжечка доходить до кінця.

    Дуже люблю книги, про які аж хочеться кричати, щоб всі її прочитали і було з ким ділитись враженнями. В книзі так вміло переплітається вигадане зі справжнім, що я досі сумніваюсь чи справді це все вигадка. І, напевно, одразу ж перевірю, як тільки доберуся до ліфта в 10-ти поверховому будинку. А може для цього спеціально поїхати до Рівного на вулицю Квітки-Основ’яненка??

    Що вже казати, якщо тільки від одного опису книги аж мурашки по шкірі))

    А ще окреме «Дякую» Кідруку за кінцівку)Ніяких хепі-ендів)))

    Читать полностью
  • MiraTsikalo
    MiraTsikalo
    Оценка:
    6

    Неодноразово чула безліч крутих відгуків про Кідрука, але бажання прочитати не було. А даремно! Бо книга «Не озирайся і мовчи» перевершила всі мої очікування! Навіть незважаючи на те, що тут присутні елементи фантастики, я не могла відірватися від книги. На сон і так не вистачало часу, а з появою цієї книги, про нього довелося забути.
    Мабуть, це перша книга, яка викликала в мене стільки злості. Злості на ситуації, які там відбувалися. Хотілось самій накинутися на батька Центнера.. бо найбільше ненавиджу несправедливість. Це викликає в мене бурю емоцій. Фух..
    Автор зачепив декілька серйозних тем, такі як насильство в сім’ї, ескапізм, буллінг, тощо. Залишитися байдужим неможливо. Адже все це, нажаль, є не тільки в книгах..
    Не буду розкривати всі карти, але й залишити без уваги кінцівку не можу. Вона ідеальна! І мова не про плей-лист, який автор рекомендує слухати під час прочитання. Ну все, досить, бо зараз не стримаюсь і видам всі секрети. Тому читайте!

    Читать полностью
  • Jaderniy_Impuls
    Jaderniy_Impuls
    Оценка:
    5

    Часто люди стають вигнанцями тільки через те, що вони інші. Ця іншість може полягати у винятковому розумі, зайвих кілограмах, або ж причиною може послужити безпідставний збіг обставин. Діти у Рівненській 15-тій школі уникають та цькують восьмикласника Марка Грозана. Мордор – так вони його прозвали. За його присутності стаються дивні речі у школі. Та згодом Марк знаходить подругу, яка допомогає йому втекти із цього жорстокого та несправедливого світу. Проте для цього потрібна комбінація цифр та ліфт у Марковій багатоповерхівці, але головна умова - не озиратися і мовчати.
    «Не озирайся і мовчи» - нова книга Макс Кідрук, у якій він торкається теми насильства у сім’ї, ескапізму та булінгу. Що є дуже актуальним у нашому суспільстві. Чому у когось сім’я із люблячими, турботливими батьками і неймовірно розумним дідусем, а у когось сім’я та дім - це місце, де над тобою знущаються та б’ють ледь не до напівсмерті? Скільки людей, не витримуючи реальності, тікають у інші, побудовані ними ж світи, де життя вже не таке похмуре. І взагалі, чи знаєте ви, що діти частіше жорстокіші за дорослих? У своїй люті вони можуть зайти так далеко, що змінити щось буде вже пізно. Діти не задумуються про наслідки, але світ завжди може подбати про свою відплату.
    «НОІМ» вже не технотрилер (зніміть вже цей штамп із Макса), на мою думку, це звичайний трилер з елементами містики. Що ще додати, мені подобається новий Кідрук. Це вже свідома робота, де автор не старається вплести у сюжет елементи технотрилеру, бо вони там потрібні. Ну і, як завжди, наукові обґрунтування та підхід до справи - відповідні. Мабуть, якийсь університет таки втратив хорошого викладача.

    Читать полностью