«Anne of Green Gables / Энн из Зеленых Мезонинов. Книга для чтения на английском языке» читать онлайн книгу📙 автора Люси Мод Монтгомери на MyBook.ru
  1. MyBook — Электронная библиотека
  2. Библиотека
  3. Люси Мод Монтгомери
  4. «Anne of Green Gables / Энн из Зеленых Мезонинов. Книга для чтения на английском языке»
image

Отсканируйте код для установки мобильного приложения MyBook

Премиум

4.42 
(69 оценок)

Anne of Green Gables / Энн из Зеленых Мезонинов. Книга для чтения на английском языке

322 печатные страницы

2017 год

16+

По подписке
549 руб.

Доступ ко всем книгам и аудиокнигам от 1 месяца

Первые 14 дней бесплатно
Оцените книгу
О книге

Предлагаем вниманию читателей первый и самый известный роман канадской писательницы Люси Монтгомери «Энн из Зеленых Мезонинов», вышедший в свет в 1908 году и к середине XX века ставший одним из самых популярных произведений англоязычной детской литературы.

читайте онлайн полную версию книги «Anne of Green Gables / Энн из Зеленых Мезонинов. Книга для чтения на английском языке» автора Люси Мод Монтгомери на сайте электронной библиотеки MyBook.ru. Скачивайте приложения для iOS или Android и читайте «Anne of Green Gables / Энн из Зеленых Мезонинов. Книга для чтения на английском языке» где угодно даже без интернета. 

Подробная информация

Дата написания: 

1 января 2017

Год издания: 

2017

ISBN (EAN): 

9785992511956

Дата поступления: 

16 ноября 2018

Объем: 

580560

Правообладатель
227 книг

Поделиться

Anastasia246

Оценил книгу

Вот так бесконечно откладываешь-откладываешь прочтение книги, о которой слышал много хороших отзывов, боишься, что она окажется слишком детской, а начинаешь читать - и не можешь оторваться)...

"Аня из Зеленых Мезонинов" - без преувеличения удивительная книга, вобравшая в себя все самое лучшее от детской литературы и от взрослой тоже. Да и написана-то она, как мне показалось, больше именно для взрослых читателей, по крайней мере именно взрослым читателям, на мой взгляд, будет более понятен главный посыл романа. В детстве, юности легко сохранять тот оптимистичный взгляд на мир, то видение мира большим, разноцветным, разнообразным, чудесным, прекрасным. Для этого совсем не надо прилагать усилий, ведь в детстве и так каждый день как праздник. А вот взрослым стоило бы этому поучиться...

У юной разговорчивой Ани многому я бы хотела поучиться. Ее способности радоваться жизни, несмотря ни на какие невзгоды и удары судьбы, способности отыскивать хорошее даже в плохом, способности любить все и всех вокруг, жить легко, способности постоять за себя...Девочка, с детства не знавшая добра, скитавшаяся по чужим приемным семьям и приютам, она просто поражает читателей своим неуемным оптимизмом. Вот про это так здорово читать) А ее небывалое воображение! Ей никогда не бывает скучно с самой собой, у нее потрясающе глубокий внутренний мир. Стоит ли говорить, что качества эти притягивают к ней практически всех без исключения людей и без друзей она точно не останется)

История заканчивается не то чтобы очень счастливо, но зная Аню, веришь, что у нее в итоге все сложится хорошо. Просто не может быть иначе)

Поделиться

innashpitzberg

Оценил книгу

"Только детские книги читать,
Только детские думы лелеять,
Все большое далеко развеять,
Из глубокой печали восстать."
Осип Мандельштам

Есть нечто непередаваемо прекрасное в первом чтении хороших книг для детей и юношества во взрослом возрасте. Некая особая романтическая ностальгия, легкая тоска по "заре туманной юности".

Главая героиня этой легендарной культовой серии сначала даже немного раздражала своей экзальтированностью, но очень скоро покорила необыкновенным жизнелюбием, чисто литературным воображением и эксклюзивным умением передать свои фантазии сложнейшими вычурно-красивыми фразами и редкими словами.

Блестящая литература для детей, ... и для взрослых.

That is my highest ideal of earthly bliss. I just love pretty clothes.

Поделиться

Pochitayez

Оценил книгу

Какая искренняя, щемящая, открытая и добрая книга! Она больше чем просто детский озорной роман, больше чем роман взросления – это настоящее знакомство с интересным добрым и хорошим человеком, с Энн из Зелёных мезонинов.
Признаюсь, я не сразу влюбился в неё, сначала она мне просто понравилась – живой источник оптимизма, сияющий и фонтанирующий силой своего бурного воображения. Но потом, когда я узнал её поближе, увидел её силу, стойкость, ум, самоотверженность, тогда оно и случилось – я полюбил эту героиню! Ох, как же мне хотелось назвать её своей задушевной подругой! Самое главное, что автор не делает её идеальной, нет – она тщеславна, зациклена на внешности, излишне обидчива… но благодаря этим недостаткам хочется любить её ещё больше! Энн настоящая! Настоящий хороший человек!
А места, в которых происходят действия! – даже если не подключать любимые героиней преувеличения – это просто рай на земле! Такая красотища!

И так, в радостях своего воображения, я прожил вместе с героиней её детство, и вместе с ней вступил на путь взросления. Было немножко больно наблюдать, как моя новоиспечённая подруга выросла, как она изменилась, стала молчаливей, задумчивей. Но как же радостно видеть, что внутри она всё равно осталась прежней озорной девочкой, чей взор оборачивает мир в радугу!

Единственные две претензии у меня к роману. 1 – Снова в главной роли сирота. Ничего не имею против, но какой-то это уже штамп. 2 – Я категорически против пары последних глав! Это кошмар! Они настолько жестокие, что я в них даже не верю.

П.С.: Я обязательно буду читать продолжение, мне интересно, что же станет с Энн, как она будет жить, какие испытания и радости её ожидают, я хочу прожить их вместе с ней. Она – замечательный человек, которая сплетала свои мечты о будущем из золотой пряжи оптимизма юности. И мне интересно – что же конкретно она сплела)
И экранизации тоже буду смотреть, стало интересно – а как вообще возможно перенести такую природу, таких героев и такую атмосферу на экран.

Поделиться

Еще 2 отзыва
“Don’t give up all your romance, Anne,” he whispered shyly, “a little of it is a good thing – not too much, of course – but keep a little of it, Anne, keep a little of it.”
18 февраля 2021

Поделиться

Wild horses won’t drag the secret from me
13 ноября 2020

Поделиться

in its earlier course through those woods,
31 июля 2020

Поделиться

Еще 15 цитат

Интересные факты

Енн із Зелених Дахів на противагу вампіркам і одержимо закоханим

08.03.2016 Автор: Алла Костовська

Наприкінці 2012 року у видавництві «Урбіно» побачив світ перший український переклад «Енн із Зелених Дахів», відтоді українські читачі та читачки із захопленням стежать за пригодами невгамовної фантазерки та мрійниці Енн Ширлі. Та кожна історія добігає кінця, і ось уже не за горами вихід заключної частини окталогії – «Рілла з Інглсайду», яку обіцяють презентувати в березні цього року. Читомо вирішило з’ясувати, в чому ж секрет популярності рудокосої героїні й чому вона є тим жіночим персонажем, якого ми так потребуємо сьогодні.
Тож напередодні виходу останньої книги, пропонуємо вам ознайомитися з роздумами канадської журналістки Хлої Теяди, дописувачки Fashion, про роль Енн в нашому житті та з думками людей, безпосередньо причетних до українського видання окталогії, – перекладачки Анни Вовченко та співзасновниці видавництва «Урбіно» Божени Антоняк.
Вже не пам’ятаю, хто дав мені першу книгу з серії «Енн з Зелених Дахів», та я знаю, що моє життя змінилося після того, як я прочитала про цю непередбачувану рудокосу дівчинку. Тому, коли з’явилася новина, що СВС (канадський телеканал — Читомо) знімає нову версію класичного творіння Люсі-Мод Монтгомері під назвою «Енн», я була більш ніж щаслива.
Я, як і багато інших жінок, виросла на оригінальному міні-серіалі 1985 року, з Меган Фоловз в головній ролі. Протягом багатьох років я переглядала його кілька разів, і це не лише через ностальгію (хоча визнаю, що однією з причин повторних переглядів була закоханість в Гілберта Блайта у виконанні Джонатана Кромбі), але також і через розуміння того, що сучасних літературних героїнь, які можуть нас чомусь навчити і стати зразками для наслідування, бракує.
Таких персонажів, як Белла Свон з «Сутінків» чи Анастейша Стіл з «50 відтінків сірого», сучасні феміністки вважають шкідливими для жінок. Тим часом книги продаються мільйонами примірників, і вже перетворені в блокбастери.
Звісно, це чудово, що молоді дівчата читають книги, де жінки постають головними героїнями, проте багато таких протагоністок насправді згубні і лякаюче антифеміністичні.
Для прикладу, Белла Свон – це героїня, чия єдина мета полягає в тому, щоб бути разом з об’єктом свого обожнювання, вампіром Едвардом Калленом. Вона хоче бути поруч так сильно, що відмовляється від людського буття і перетворюється на вампірку, щоб мати можливість провести з ним вічність. Леді, це не романтично. Це одержимість в найжахливішому її прояві.
Як і Белла, Анастейша Стіл з «50 відтінків сірого» також одержима чоловіком – емоційно скованим магнатом Крістіаном Греєм. Анастейша проводить свій час, підкоряючись бажанням Крістіана (як у спальні, так і поза її межами), і водночас тужить за більш «традиційними» уявленнями про романтику. Це аж ніяк не мило. Це регрес.
Захисники й захисниці цих літературних героїнь стверджують, що Белла і Анастейша – сильні жінки, яким просто не щастить у коханні. Та насправді вони написані, як одновимірні дурні дівчата, які хочуть, щоб чоловіки їх оберігали, й дуже переймаються думкою цих чоловіків про них. Давайте подивимося правді в очі: вони точно не пройдуть тест Бехдель (перевірка на гендерну упередженість).
Звичайно, сучасні тривимірні жіночі літературні рольові моделі існують – на думку спадає Катніс Евердін з «Голодних ігор» – але на кожну таку Катніс знайдеться Белла і, судячи з кількості проданих примірників, її однієї вже занадто багато.
І ми повертаємося назад до Енн, героїні, якої ми потребуємо тепер більше, ніж будь-коли, і яка досі може запропонувати багато гострих феміністичних уроків. Хоча Люсі-Мод Монтгомері написала її ще до того, як перші канадські жінки отримали право голосу.
Енн навчила нас цінувати жіночу дружбу. Для мене головною історією стосунків у книзі є не історія Енн і Гілберта, а історія Енн та її душевної подруги Діани. Незважаючи ні на що, вони завжди розраховували на підтримку й розуміння одна одної, навіть коли іноді їхні погляди були різними. Це ознака справжніх споріднених душ.
Енн навчила нас приймати себе такими, якими ми є. Хоча, безумовно, були періоди, коли Енн прагнула відповідати вимогам та ідеалам суспільства (втіленням яких були пишні рукави, маленький ніс та волосся кольору воронячого крила), та вона завжди обирала свою унікальність з її грандіозною манерою висловлюватись, надзвичайно багатою й барвистою уявою й схильністю до вигадування самобутніх ігор. І навіть коли її називали дивною, Енн впевнено й наполегливо відмовлялася змінити ту, ким вона є, – таке необхідне зараз нагадування, що це нормально – бути різними.
Енн навчила нас вимагати поваги. Вона важко боролася за те, щоб до неї ставилися з повагою. І неважливо, чи мова йде про вимову й правопис її імені, чи про її літературні пошуки й проби пера, чи про її здібності як учительки й здатність бути кмітливою і співчутливою жінкою. Вона не була покірною в своїх рисах характеру, відстоювала свої переконання й врешті перемогла цим місто Ейвонлі.
Енн навчила нас не сприймати образи від людей. Пам’ятаєте, як Гілберт назвав Енн «Морквою», смикнувши за косу? І пам’ятаєте, як вона після цього розбила грифельну дощечку об його голову? Що ж, він сам напросився. І хоча я не виправдовую насильство, та Енн вчить нас, що це не нормально, коли до людини торкаються без її дозволу. Розумієте?
Енн навчила нас мати свою думку і ділитися нею. Вона не боялася демонструвати власні переконання ─ чи то релігійні, чи то інтелектуальні, чи просто здоровий глузд. Добре це чи погано, та Енн завжди казала те, що в неї на думці, і не соромилася цього. Енн ніколи не боялася протистояти людям та інституціям, і її хоробрість в цьому ─ це те, чого ми всі можемо повчитися.



Божена Антоняк, співзасновниця видавництва «Урбіно»:

«Урбіно» саме тому й узялось за цикл про Енн, бо ця чудова і всесвітньо відома класика досі в нас була недоступною, а ті, хто знайомився з окремими книжками, читали їх іншими мовами.
Завдяки перекладачці Анні Вовченко та редактору Анатолію Івченку наші читачі переконуються, що українською Енн звучить неповторно. У всьому світі Енн Ширлі знають передусім за романами Монтгомері й численними серіалами, мюзиклами, мультфільмами. У Канаді, на батьківщині Люсі-Мод Монтгомері, Енн Ширлі – один з найвідоміших брендів.
Канадці пишаються тим, що їхня співвітчизниця створила ці безсмертні книжки. Будинок-музей письменниці на острові Принца Едварда щороку відвідують сотні тисяч туристів. А ще абсолютно справедливим є те, що Енн – одна з перших справді феміністичних героїнь у художній літературі.
По-перше, від самої появи в домі Катбертів, які взяли дівчинку на виховання, Енн демонструє цілковито незалежний характер. Їй страшенно хочеться залишитися в цьому привітному домі не тільки тому, що тут (нарешті!) немає жодної пари близнюків і взагалі дітлахів, яких треба глядіти.
Дівчинка захоплюється навколишньою красою й негайно дає імена ставку, деревам, алеї. Уся її душа за тим, щоб тут залишитися. Та вона зовсім не та, на кого чекали в «Зелених Дахах». І одні з її перших слів – вдумайтеся: «То ви не хочете мене, бо я не хлопець?!», як на мене – це і є її поки що неусвідомлений маніфест маленької жінки, яка не вважає себе гіршою за хлопців.
Авжеж, це аж ніяк не причина відмовлятися від виховання маленької сироти. Та якщо вона небажана – немає ради, вона переживе цю гіркоту, але нізащо не вдаватиме із себе кращу, ніж вона є. Енн просто не вміє прикидатися.
Завважте: вона не вміє молитися й цілком щиро в цьому зізнається. А тоді творить власну молитву, спілкується з Богом так, як уміє і як вважає за потрібне. Хіба це не свідчення незалежності Енн і її волелюбного характеру? А враховуючи, що Люсі-Мод, або ж просто Мод, як називали письменницю її друзі, була дружиною пастора, за такі сміливі речі саму Монтгомері теж, безперечно, можна назвати феміністкою.
Хоч уявлення про фемінізм тоді й тепер, безперечно, різняться. Я б говорила тут не стільки про фемінізм, скільки про усвідомлення власної цінності, про власну незалежність і внутрішню силу. Енн змінює все і всіх довкола себе.
Окремо хочеться сказати про завершальну книжку циклу, де героїнею є Рілла Блайт, донька Енн та Гілберта. Юна вродлива дівчинка саме стоїть на порозі своєї весни й живе передчуттям численних приємностей і розваг, таких любих молодим дівчатам. Рілла – наймолодша в родині, може, тому вона трішки розбещена й егоїстична, а ще дівчина позбавлена амбіцій.
Їй не дуже хочеться вчитися в коледжі, хатня робота видається їй одноманітною й нудною. Вона не в захваті від малих дітей. Та Ріллині мрії, як і уявлення про життя, розбиваються одного вечора, коли стає відомо про початок Першої світової війни. Страшні події змінюють усіх, змінюють вони й Ріллу-Маріллу, яка з безтурботної й примхливої юнки перетворюється на цілеспрямовану й сміливу дівчину.
Думками про війну та втрати від неї пронизано майже кожну сторінку «Рілли з Інглсайду». Звісно, тоді ніхто не говорив про волонтерство, та Рілла, яка організовує осередок Червоного Хреста, декламує вірші на благодійних концертах, збирає гроші на потреби солдатів, переконує людей підписуватися на державну військову позику, якраз і стала активною волонтеркою.
Коли я читала «Ріллу з Інглсайду», то не раз просто не могла стримати сліз, адже в цій книжці можна знайти все, чим живе зараз моя країна.


Анна Вовченко, перекладачка циклу про Енн Ширлі українською мовою:
«Історію Енн, мені здається, у дечому цілком доречно буде зіставити з історією, викладеною сучасним афгано-американським письменником Халедом Госсейні в романі «Тисяча блискучих сонць» (A Thousand Splendid Suns). Порівняння несподіване, утім парадоксальне лише на перший погляд.
Енн, як сама, так і з донькою, Ріллою (восьма книжка окталогії Монтгомері, «Рілла з Інглсайду», майже повністю присвячена наймолодшій доньці Енн і Гілберта, яка проживає складні для всього світу 1914-1918 роки), достоту як героїні Госсейні, Мар’ям та Лейла, демонструють виняткове вміння лишатися людяними в суворому традиційному, а деколи навіть фундаменталістському суспільстві.
Це може здатися перебільшенням, адже вікторіанські селяни й дрібні підприємці, між яких випало жити Енн та її родині, не таліби, і воєнні дії в останньому томі безпосередньо не торкаються ні Канади взагалі, ні Острова Принца Едварда зокрема, проте якщо й буде перебільшенням, то хіба формальним.
В обох суспільствах, де головною цінністю людини є вміння підпорядковуватися встановленим приписам, увагу й співчуття привертає той, хто природно бачить і приймає особистість в інших, будучи передовсім особистістю сам. Людяність, взаємна підтримка, повага до чужого досвіду та довга пам’ять особливо потрібна жінкам, що перебувають на часовій чи географічній віддалі від суспільств, де кожен крок на шляху до права бути собою дається значно важчими зусиллями, ніж у Європі ХХІ століття (так, скажімо, Енн і Лейла називають своїх доньок на честь тих жінок, чия підтримка й допомога були визначальними у їхньому житті), і поступ ─ хай навіть непомітний під зовнішнім шаром обмежень та примусу ─ вільної людської волі.
Саме це закладає підвалини справжнього, не декларативного, практичного рівноправ’я. Окталогія Люсі Монтгомері (до слова, зовсім не такої щасливої в житті людини, як її героїня; Енн Ширлі є радше ідеальним, у певному розумінні утопічним утіленням доброї жіночої долі) постулює це власним змістом і формою.

Автор книги