Отзывы на книгу «Голова Якова»

Дереш написав книжечку, у якій, за всіма правилами постмодерну, форма передує змістові. Зміст абсолютно другорядний тут, зате оформлення - бездоганне. Мовчав, мовчав, і, нарешті, зважився на цей роман, де сюжет як таковий - на пять хвилин роздумів, саме написання - на тиждень неспішно.
Так, його приємно читати - плинна, гарна мова, коли зачитаєшся - важко відірватися, приємно тримати у руках книжку - вона у симпатичному форматі, приємно усвідомлювати, що він сам ще вважає себе письменником, бо ж не мовчить, ні!
Але щось на шкребеться на серці. Щось сурогатне у книжці. Щось ненатуральне я відчуваю, ніби якась підстава, а може - стьоб.
Краще б уже друге, бо тупо продаватися - це якось неповажно.

После нескольких лет молчания молодой, успешный автор издает книгу – но она не оправдывает ожиданий. Читатели, поклонники Дереша в недоумении. Только все смотрят не туда, и естественно видят не то. Ирония автора звучит и в описании и в том, как он определяет жанр книги – «алхімічна комедія».
Дереш, показывает нам сюжетную линию, обозначает персонажей, развивает детективную подоплеку. Но, на самом деле это шутка. Автор, смеется над нами, читателями – неужели вы купитесь на это, неужели не сможете заглянуть глубже?
И тот, кто сможет заглянуть за декорации, увидит, что хотел сказать нам Любко, ведь –

«Хто шукає Бога, знаходить себе.
Хто шукає себе, знаходить Бога.»

Невеликий прозовий твір.
По сюжету ми знайомимося з таким собі Яковом, композитором і звукорежисером, котрий має за плечами достатньо пристойну освіту і непомірні амбіції. У нього є брат, котрий працює методологом у політиці, має великі зв"язки, гроші і відповідальність перед роботодавцями. У Якова є ще один брат і батько, але вони йдуть як другорядні персонажі у романчику, тому більш детально, і не менш цікаво, про них написав автор, а я не буду =)
Отже, Яків, з легкої руки брата, отримує замовлення на створення гімна для Євро 2012 (віднедавна не люблю футбол, хто зрозумів - посміхнеться.)
Спочатку Яків погоджується писати музичний твір, потім не погоджується, маючи на те свої причини, але з допомогою оточуючих, містичних, фаталістичних, патетичних обставин та подій щось у нього таки вийде, але що?
Загалом твір цікавий і веселий. Як завжди - трохи іронії, трохи сарказму, трохи містики, трохи ментального свавілля - не встигаєш оговтатися, а книга прочитана. І мені сподобалося. У порівнянні з "Архе" - надзвичайно сподобалося =)
Читати раджу лише тим, хто знайомий з творчістю автора і кого таке не напрягає.
П. С. Книга є і російською мовою =)
Автор на презентації свого творіння.)

Після кількарічної перерви нещодавно вийшла нова книга Дереша. Після серії "сирих", ця - мала бути першою сходинкою дорослого етапу автора.
Але, як на мене, вийшов якийсь "вінегрет", нескладний і пустий. "Голова Якова"- це знов гонитва за новою формою, сумбурний потік свідомості при мінімумі змісту. Така-собі сповідь Любка, про роки мовчання і відомості. Якова по іншому ніж, як Дереша не можливо сприймати. І дуже шкода, що його таки примусили написати хоча б щось.
Весь сюжет можна вмістити в одному абзаці. Власне анотація його майже повністю передає. Особливо дратують не довершені лінії і майже однакові персонажі. Чесно, в тих чотирьох дівчатах Якова я постійно плуталась. Хто, кому і навіщо так і залишилось для мене не зрозумілим.
Будь-яка глибина, яку Ви найдете в цій книзі буде, насправді, вигадана Вами. Бо "Алхімічна комедія" виглядає, як абстрактна картина: в такому хаосі можна знайти все що завгодно.

Читається легко, дуже просто. Гарна, легка мова. Але, як на мене, книга ні про що. Або ж я просто чогось не розумію. Шукати глибше сенс? А він є там?
Під час читання, склалось таке враження, що автор прямо-таки вимучував цю книгу, давалась важко і вкладалась праця дуже непосильно, але... але...
Оцінюю нейтрально. Читати було пиємно, але чогось не вистачає

Прочитала сие творение сразу же после "Культ" того же автора. Думала Дереш подрос, набрался жизненного опыта (пять лет книгу писал),трейлер на YouTube запустил,что ж, наверное стоит книга внимания. Мда... Недолуга писанина!!! Идея хорошая - написание музыки к апокалипсису плюс намешал ЕВРО 2012 в Украине, майя, религию, восточную мистику, йогу, отношения между мужчиной и женщиной, коронное - разные цитаты из песен (обязательно на английском языке) и еще много чего. Но, как в итоге Любко воплотил это в тексте - просто ужас!!! Провал полный. Смысл нечего искать, для кого и для чего написано - тоже, наверное исключительно для себя. Еще хуже, чем "Культ", увы. Автору кто-то когда-то сказал, что он гений и он, бедолага, поверил...