Голова Якова

Дереш написав книжечку, у якій, за всіма правилами постмодерну, форма передує змістові. Зміст абсолютно другорядний тут, зате оформлення - бездоганне. Мовчав, мовчав, і, нарешті, зважився на цей роман, де сюжет як таковий - на пять хвилин роздумів, саме написання - на тиждень неспішно.
Так, його приємно читати - плинна, гарна мова, коли зачитаєшся - важко відірватися, приємно тримати у руках книжку - вона у симпатичному форматі, приємно усвідомлювати, що він сам ще вважає себе письменником, бо ж не мовчить, ні!
Але щось на шкребеться на серці. Щось сурогатне у книжці. Щось ненатуральне я відчуваю, ніби якась підстава, а може - стьоб.
Краще б уже друге, бо тупо продаватися - це якось неповажно.

После нескольких лет молчания молодой, успешный автор издает книгу – но она не оправдывает ожиданий. Читатели, поклонники Дереша в недоумении. Только все смотрят не туда, и естественно видят не то. Ирония автора звучит и в описании и в том, как он определяет жанр книги – «алхімічна комедія».
Дереш, показывает нам сюжетную линию, обозначает персонажей, развивает детективную подоплеку. Но, на самом деле это шутка. Автор, смеется над нами, читателями – неужели вы купитесь на это, неужели не сможете заглянуть глубже?
И тот, кто сможет заглянуть за декорации, увидит, что хотел сказать нам Любко, ведь –

«Хто шукає Бога, знаходить себе.
Хто шукає себе, знаходить Бога.»

Невеликий прозовий твір.
По сюжету ми знайомимося з таким собі Яковом, композитором і звукорежисером, котрий має за плечами достатньо пристойну освіту і непомірні амбіції. У нього є брат, котрий працює методологом у політиці, має великі зв"язки, гроші і відповідальність перед роботодавцями. У Якова є ще один брат і батько, але вони йдуть як другорядні персонажі у романчику, тому більш детально, і не менш цікаво, про них написав автор, а я не буду =)
Отже, Яків, з легкої руки брата, отримує замовлення на створення гімна для Євро 2012 (віднедавна не люблю футбол, хто зрозумів - посміхнеться.)
Спочатку Яків погоджується писати музичний твір, потім не погоджується, маючи на те свої причини, але з допомогою оточуючих, містичних, фаталістичних, патетичних обставин та подій щось у нього таки вийде, але що?
Загалом твір цікавий і веселий. Як завжди - трохи іронії, трохи сарказму, трохи містики, трохи ментального свавілля - не встигаєш оговтатися, а книга прочитана. І мені сподобалося. У порівнянні з "Архе" - надзвичайно сподобалося =)
Читати раджу лише тим, хто знайомий з творчістю автора і кого таке не напрягає.
П. С. Книга є і російською мовою =)
Автор на презентації свого творіння.)