Відлуння: від загиблого діда до померлого

Це перша прочитана мною книжка Лариси Денисенко. І не впевнена, що колись захочу прочитати інші її твори. Це було зовсім не те, чого я чекала від книжки, після прочитання анотації. Майже ані слова про Другу Світову й забагато нікому не цікавих міркувань збоченої німкені. Шкода витраченого часу. Нікому не раджу.
Хоча це тільки моя думка. Кожному своє.
До речі, ця книжка довгий час стояла у моєму віш-списку, то хай би стояла там і надалі. Довго не доходили до неї руки. Врешті дійшли... і таке розчарування.

Чесно кажучи, я чекала зовсім на інше. Читаючи анотацію, думала, що в книзі розповідатиметься про Другу світову війну, можливо навіть з точки зору німецьких солдат.
А виявилось, що це книга про сексуально стурбовану німкеню, яка все ж таки, слава богу, наприкінці книги знаходить собі пару.
Комусь, мабуть, і видасться нормальним, коли батько розповідає, що обрав собі матір лише за те, як вдало їй підійшов його статевий орган. Але я так не думаю.
Неймовірним здалось і те, що збожеволівший німецький офіцер зміг дожити в психіатричних радянських закладах аж до розвалу Союзу. Адже навіть якщо він і був в східних німецьких лікарнях, все ж таки, я не думаю, що це реально.
Загалом враження від книги дуже суперечливі. Дуже сподобались листи дідуся, листи до Марти. Але хотілось більше якихось історичних пошуків, розслідувань. Цього всього мені виявилось замало.

Денисенко. Я цю книгу чекала півроку. Мабудь дарма. Мало мені було Денисенко і забагато німців. Хотілось більше думок, ідей, розвитку чи деградації...
Але заглом книга непогана. Є цікаві порівняння. Цікаві думки, але не більше.