«Нова стара баба» мені сподобалася, навіть не зважаючи на те, що я не дуже люблю книги, які ідеально підходять під опис як «життєві». Але ця, чомусь, зачепила щось у душі. Мабуть свою роль зіграла достовірність книги, що у плані менталітету, що у розрізі простих слов’янських характерів.
Стиль автора мені досить легкий. Місцями, правда, трохи іронічний, проте досить чесний. Навіть те, що герої спілкуються різними мовами не заважало, а навпаки висвітлювало характери і підсилювало колорит твору.
Щодо тематики: як я вже казала книга «життєва», і цим, власне, все сказано. В ній замальовано життя наших бабусь і дідусів у досить неоднозначні часи розпаду Радянського Союзу та становлення нашої країни на прикладі долі двох подруг - Варвари та Зойки. Не скажу, що тематика улюблена, але декілька книжок подібного роду прочитати не завадить.
А ось за що я полюбила цю повість, то це за її героїв. Причому не стільки за саму Варвару, як за її подругу Зойку. Розкішний персонаж: колоритний, прописаний та такий реальний! Та й інші образи книги також сподобались.