Три дня чтения в подарок
Зарегистрируйтесь и читайте бесплатно
Написать рецензию
  • Celine
    Celine
    Оценка:
    15

    "Огненне коло" ("Огненный круг") - часть трилогии задуманной Иваном Багряным, которую, увы, он не успел дописать до своей смерти. Я много читаю о войне, и я не очень люблю чисто "мальчиковые" книги с обилием технических деталей, меня как то мало волнуют калибры снарядов разных армий, бронебойность орудий и прочие детали. Также я сейчас не очень воспринимаю залакированные до полной стерильности идеологически правильные советские книги в стиле "весь советский народ в едином святом порыве все как один встали на защиту Советской Родины попранную фашистским сапогом". Я предпочитаю книги, где показана горечь войны, которая пахнет порохом, пожарищами, где показана судьба не великих полководцев, а маленьких людей, которые попадают в безжалостную мясорубку войны. Я хочу, чтобы книги о войне были честными, чтобы показывали что такое война, чтобы мальчики и девочки не росли с романтишными мечтами внушенными "героическими" книгами, как они вырастут, пойдут воевать и станут героями. Эта книга такая. Горькая, честная и показывающая отвратительную изнанку войны. Почему то при написании рецензии мне вспомнилось сцена из "Унесенных ветром", когда старый дед озвучивает юным мальчикам, рвущимся на войну:

    — Война? Вон оно что! — воскликнул старик, нашарил свою палку и так резво вскочил со стула, что удивил всех, знавших его много лет. — Я могу им кое-что порассказать на этот счет. Я был на войне. — Мистеру Макра нечасто выпадала такая возможность — поговорить о войне — чаще всего женская половина его семейства успевала заткнуть ему рот.
    Размахивая палкой и что-то восклицая, мистер Макра поспешно зашагал к стоявшей поодаль группе мужчин, а поскольку он был глух как пробка и не мог слышать своих оппонентов, те вынуждены были вскоре сложить оружие.
    — Эй вы, отчаянные молодые головы, послушайте меня — старика. Не нужна вам эта война. Я-то воевал и знаю. Участвовал и в Семинольской кампании, был, как дурак, и на Мексиканской войне. Никто из вас не знает, что такое война. Вы думаете, это — скакать верхом на красавце коне, улыбаться девушкам, которые будут бросать вам цветы, и возвратиться домой героем. Так это совсем не то. Да, сэр! Это — ходить не жравши, спать на сырой земле и болеть лихорадкой и воспалением легких. А не лихорадкой, так поносом. Да, сэр, война не щадит кишок — тут тебе и дизентерия, и…
    Щеки дам порозовели от смущения. Мистер Макра, подобно бабуле Фонтейн с ее ужасно громкой отрыжкой, был живым напоминанием об ушедшей в прошлое более грубой эпохе, которую все стремились забыть.

    Вiйна. Нiколи знову. Пусть будет так.

    Читать полностью
  • malina813
    malina813
    Оценка:
    14
    То було змагання між психозом жаху і почуттям обов'язку й відповідальності, між егоїзмом і жертвенністю, між тваринячим і людським...

    1944 рік, розпал війни, січові стрільці, бій під Бродами. Ще зовсім молоді парубки, які мають сім*ї, коханих, мрії на майбутнє, втрачають це все у війні. У безглуздій війні. На їхніх очах гинуть товариші та співвітчизники. На їхніх очах руйнують їхню ж Батьківщину. Про це страшно навіть читати - як же ж тоді люди виживали під час війни? Найбільш чіпляли маленькі деталі - дітлахи, які до останнього рятували помираючого коня; знищена церква з людьми, які вірили, що це їхній притулок і ворог не руйнуватиме святиню; прохання поранених солдатів полегшити їхні муки - товариш вбиває товариша для його ж блага; вбиті дівчата-парашутистки; смерть ні у чому не винних маленьких діток... Весь твір пронизує певний фон божевільності: людоньки, для чого ж ви це все робите? Припиніть!!!

    Такі твори надзвичайно важко читати у моральному плані. Але свою історію забувати не можна. Ми маємо навчитися цінувати те, що в нас є, дякувати тим, хто дав нам можливість жити (жити, а не існувати!), та ніколи не повторювати помилки минулого.

    Читать полностью
  • mishka2791
    mishka2791
    Оценка:
    3

    Важко уявити, що довелося пережити тим молодим хлопцям, коли їх, двадцятирічних юнаків, воєнна машина взяла і ось так просто кинула прямо в жерло вулкану. Пережувала і виплюнула, неначе із пекла, але вже не молодими та щасливими, а мертвими та понівечиними як духовно, так і фізично. Вона змусила молодих романтиків самим вкорочувати собі життя, заганяти себе в могилу, тільки б покінчити з власними стражданнями, не бачити сплюндровану рідну землю та смерть товаришів. І живі хотіли б бути на місці мертвих. Проте інстинкт самозбереження та воля до життя, а ще більше ненависть до ворогів не давала цього зробити. Ніхто не хотів за безцінь віддати себе і подарувати ворогові життя. Битва до останньої краплі крові - єдиний акт нескореності, який могли здійснити хлопці.
    Важко читати, знаючи, що це не якась химерна вигадка автора, а правда. Правда, яка була не так давно. І відбувалося все це з нами, з нашим народом, коли він розколовся в пориві до свободи і, на жаль, боровся з різним ворогом, знищуючи і з лютою ненавистю втоптуючи в землю один одного.
    Трохи засмутив однобокий підхід І. Багряного до цього історичного моменту. Дійсно так і було - вірю. Але не показати іншу сторону фронту було, на мою думку, несправедливо. Там такі ж хлопці та дівчата, такі ж понівечені долі, така ж випалена земля... І в кожного з них своя правда, кожен боронив рідну землю по-своєму. Судити когось, я вважаю, не маємо права.
    Останні ж сторінки книжки, я надіюсь, донесли читачам, як і головному героєві, суть цього багатогранного слова - "ворог". Показали наскільки безжальною і несправедливою є війна. Дійсно - трагедія, і не лише під Бродами, як пише автор, а трагедія всього народу.

    Читать полностью