Для мене ця книга - своєрідне продовження "Добла і зла". Ті ж невимушено-дитячі історії, які обов*язково треба читати під супровід хітів з Території А, цілком занурившись в чарівний світ українських 90-тих. І хоча Карпа і старша від мене на 10 років, це не завадило мені разом з нею пригадати своє дитинство, посміятися з жартів, які були актуальні і у моєму дитинстві... Це навіть не стільки книга, скільки безпосереднє спілкування з самою авторкою. А оскільки Ірена Карпа сама по собі - епатажна та цікава непересічна особистість, то і спілкування з нею - цікаве.
Хоча інші розділи не настільки вдалі, як дитячий "З роси...", але цілком книга варта уваги. В ній кожен може побачити і пригадати себе.
Ну і на завершення:
"Насправді дуже корисна вправа - згадувати себе, ба навіть бесідувати з тим тобою, яким був тоді. Пояснювати йому, чому ти не став тим, ким він просив тебе стати, чи, навпаки, хвалитися, що все сталося саме так, як тоді йому (чи їй) тоді могло лише нахабно мріятися. Підморгніть собі шестирічному, скривіть смішну пику, листа напишіть, урешті-решт. Побачите, як раптом попре бозна-звідки взята енергія."