Таке не просте життя українських емігрантів на чужині... що їх штовхає на таке життя... гроші, безробіття, віра у краще майбутнє, доля... але ж відомо, що добре там, де нас нема... але все рівно їдуть люди на чужину... на авось...а раптом пощастить і все складеться... так пішло вже з давно, і продовжується дотепер, та, що там говорити, я теж така ж, поїхала, напевно у пошуках кращого життя, і все таки матиму надію, що не спіткає мене невдача у цих пошуках...але от чомусь не розумію я поведінки своїх співвітчізників у книзі, чому не бути разом, не влаштовувати спільні вечори, а проходити повз з високо піднятою головою і опущенним, неспокійним серцем... невже воно так насправді, але як же доброзичливість наша, чуйність, бажання всім допомогти...життя у всіх своє, але навіть так далеко ми перетинаємось і долі наші перекручуються, перетинаються, скручуються і вже їх не дві, а одна на двох... невже буває стільки співпадінь...все таки книга це книга, і кінець щасливий майже для всіх, шкода лиш Оксану... і скільки таких "оксан" ще буде, про яких навіть ніхто не дізнається... і нехай і дальше
життя часом зав'язує цiкавi вузлики!